загрузка...
загрузка...
На головну

Питання 3. Руські князівства і форми їх правління

Період феодальної роздробленості

У період феодальної роздробленості найбільш значними в плані суспільно - політичного розвитку були Ростово-Суздальська (Володимирська), Новгородської-Псковська і Галицько-волинська землі. Їх становлення і розвиток представляє певний інтерес, як держав зіграли велику роль в історії нашої країни.

Галицько-Волинське князівство

У XII століття на території, що належить уличам, тиверцям, дулібам і хорватом, т. Е. В південно-західній частині Давньоруської держави утворилися Галицьке (столиця Галич) і Волинське (столиця Володимир) князівства. Частина Галицького князівства по Західному Бугу називалася Червенські міста.

Нащадок Володимира Мономаха, Володимиро-волинський князь Роман Мстиславович, зумів зміцнити свою владу і 1199 року приєднав до Володимиро-волинської землі Галич. Утворилося Галицько-Волинське князівство. Після смерті Романа князівство потрапило під владу Польщі та Угорщини (1214 р), але Мстиславу Удалому і синові Романа Мстиславовича Данилу (1238-1264 р) вдалося відновити незалежність князівства.

У XIV ст. почався занепад Галицько-Волинської землі, обумовлений міжусобні війни боротьбою синівської Данила.

Розпад відбувався в умовах посилення Польщі та Литви. У 1339 Галицька земля була захоплена Польщею. Волинь в 1382г. була поділена між Польщею та Литвою.

Суспільний лад Галицько-Волинського князівства відрізнявся сильними олігархічними позиціями основної групи феодалів - боярства, який сформувався в основному з місцевих землевласників. (У Київському князівстві - в основному з дружинників).

Вона була мало пов'язана з княжим двором і князівської влади ставилася часто вороже.

До панівного класу слід також віднести церковну знать: архієпископів, єпископів, ігуменів, т. К. Вони здійснювали управління великими земельними володіннями і селянами.

Селяни (смерди) з ростом великого землеволодіння потрапляли під владу феодала і втрачали незалежність. Скоротилася чисельність селян-общинників. Залежні селяни, що населяли феодальні землі, перебували на оброк того, несли обов'язки перед феодальною державою.

Міське населення в Галицько-волинському князівстві було численне, т. К. Не було великих центрів таких, як Київ чи Новгород. Міська знати була зацікавлена в зміцненні княжої влади.

Торгово реміснича верхівка мала назву "мужики міські" і "местічі".

Існували купецькі об'єднання - "гречнікі", "Чудинці" і ін. Ремісничий люд об'єднувався в "вулиці", "ряди", "сотні" і "братчини". Ці об'єднання мали старост і свою скарбницю.

Державний лад князівства мав свої особливості. Вищими органами Галицько-Волинської Русі збереглося, але чисельно збереглося, т. К. Частина з холопів була посаджена на землю, яка злилася з селянством.

Державний лад князівства мав свої особливості. Вищими органами Галицько Волинської землі були князь і рада при ньому Івіна. Князівської влади був протиставлений боярський рада, який суттєво впливав на зовнішню і внутрішню політику.

Бояри на свій розсуд запрошували і виганяли князів. Така влада князя не могла бути сильною.

Функції князя були ті ж, що і в Давньоруській державі. Питання державного управління і суду він вирішував за допомогою ради, що складався з представників княжого двору, боярства, міської верхівки духовенства.

Віче не грало великої ролі через малу чисельність міського населення.

Державний апарат сформуватися у вигляді палацово-вотчинної системи управління і був типовим для цього періоду.

Основу військ складало дружина (професійна) і ополчення із смердів і городян.

У Галицько-Волинському князівстві збереглася система права Давньоруської держави. Джерелом права була "Руська правда".

Ростово-Суздальське (Володимиро-Суздальське) князівство

З усіх давньоруських земель періоду феодальної роздробленості найбільш значущою стало Ростово-Суздальське (пізніше Володимиро - Суздальське) князівство. Воно згодом стало основою формування централізованого російської держави.

Ростово-Сульздальское князівство сформувалось на території краю в верхів'я Оки і Волги, яку населяли слов'яни, меря, Мурома, вевь, мордва і племена тюркського походження.

До початку XII століття ці племена знаходилися на стадії розкладання родового ладу і захоплювали Ростово-Суздальськими князями.

В умовах феодальної роздробленості, в середині XII століття, тут склалося самостійне князівство. Першим князем, який значно зміцнив Ростово-Суздальське князівство, був син Володимира Мономаха - Юрій Долгорукий (1125-1157 рр.) Він розширив територію князівства, переніс столицю з Ростова в Суздаль. При ньому з'явилися нові міста: Москва, Дмитров, Юр'єв-Польський і ін. Юрій Долгорукий підпорядкував Новгород і Київ.

Андрій Боголюбський (1157-1174 рр.), Син Юрія, після смерті батька влаштувався у Володимирі, підкорив сусідні князівства, повів боротьбу проти боярства, привласнив собі титул "великого князя всієї Русі", прагнув встановити свою владу в Новгороді та Києві. При ньому почалася боротьба Між Ростово-Сульздальскім боярством, яке організувало змову і вбивство Андрія Боголюбського. Ворожі бояри і городяни Володимира запросили Михайла (1174-1176 рр.) І Всеволода, прозваного Великим Гніздом (1172-1176 рр.)

Судячи з розповіді "Слово о полку Ігоревім", при Всеволода Велике Гніздо князівство досягло найвищого розквіту. Воно стало називатися Володимирським.

Особливістю суспільного ладу Володимирській землі було те, що феодальні відносини тут почалися складатися пізніше, ніж в інших землях. Тому позиції місцевих бояр були слабші, ніж феодальної знаті, яка склалася із князівської дружини.

Виняток становило сильне місцеве ростовське боярство. Боярами називали тільки верхівку феодальної знаті, інші носили назву "слуг вільних". І ті й інші були васалами своїх князів, і по їх покликом повинні були прибути зі своїми ополчениями.

У пам'ятках історії згадуються "діти боярські" - це або измельчавшие боярські прізвища або молодші князівські і боярські дружинники.

У цей період сформувався ще один розряд слуг - дворян. Ця соціальна група утворилася з палацових людей, які виконували певні обов'язки з управління князівським господарством. Згодом дворяни почали нести військову службу за князя. Дворяни, на відміну від бояр, не мали права переходити від одного князя до іншого.

Важливу роль в суспільно-політичному житті Володимирській землі грала верхівка духовенства: митрополити і єпископи.

У цей період великі князі активно підтримували церкву. Домяти церкви ставали великими, доходи церкви істотно виросли. У цей період в князівстві будувалося багато церков і монастирів. У структурі російської церкви утворилася своя ієрархічна драбина. У складі княжого війська церква містилася владическом кіннота, що міститься на кошти архієпископа.

Селяни поступово потрапляли під владу феодалів, т. К. Общинні землі захоплювалися феодалами або церквою. Для Володимирській землі це було особливо характерно. Основною формою експлуатації був оброк.

"Страдники" або "гарячу люди" становили особливу групу, утворену з посаджених на землю холопів, які працювали на землях в феодальних господарствах.

У Володимирській землі поступово перестали вживати термін смерд, закуп, ізгой, загальними назвами сільського населення застосовуються терміни: сироти, християни, а потім і селяни.

Міське населення складалося з:

* Торгово-ремісничої верхівки, яка прагне звільнитися від боярського впливу і підтримуючої великокнязівську владу,

* "Кращих" людей -Верхній шару міського населення,

* "Молодших" або "чорних" людей, так називалися нижні шари торгово-ремісничого люду міста.

Державний лад Володимиро-Суздальського князівства в XII-XIII ст. до приходу до влади Всеволода був ранньофеодальна монархію.

У XIII- XIV ст. відносини удільних князів і великого князя були засновані на принципі сюзеренітету-васалітету. Згодом самостійність удільних князів росла, і вони перетворилися в мало залежних від великого князя феодалів. Деякі привласнювали собі навіть титул "великих князів".

Такі міста, як Москва, Суздаль, Ярославль, Пере Ярославль, Ростов перетворилися в центри великих відносно самостійних феодальних утворень.

Великий князь у Володимирському князівстві здійснював верховну владу і був власником землі, т. Е. Був сюзереном на всій території держави. Йому належала законодавча, виконавча, розпорядча, судова і військова влада.

У князівський рада при ньому входили представники феодальної знаті служиві бояри. Володимирський князь при здійсненні державної влади та управлінні спирався на дружину.

Віче існувало на початковому етапі становлення Ростово-суздальського князівства. З зусиллям великокнязівськоївлади втратило свої позиції і припинило своє існування з початком монголо-татарської навали.

Як і у всіх князівствах і надзвичайних випадках скликалися феодальні з'їзди. З'їзди скликав великий князь. Вони набували особливо важливе значення в період загострення внутрішньополітичної і зовнішньополітичної обстановки. Наприклад, в період боротьби з ростово-суздальським боярством або монголо-татарською навалою.

У цей період отримала розвиток палацово-вотчина система управління. При князя створювалася система палацових органів, на чолі яких стояв "дворецький".

Місцеве управління здійснювалася намісниками воїнами, представниками великокнязівської влади на місцях. Вони виконували функції управління і суду по відношенню до підвладному населенню. Джерелом їхнього доходу були податки і збори з населення - "корм", звідси система такого називалася "годуванням".

Збройні сили князя становила дружина, в разі загрози скликались ополчення з людей князя, васалів, бояр і "слуг вільних".

У Володимиро-Суздальське князівство діяла система права, яка була відображена в "Руській правді".

Більшість її списків було складено в північно-східній Русі в цей період, що свідчить про те, що норми "Руської правди" діяли тут довго.

Складений в XIII- XIV ст. "Правосуддя митрополита" містить багато норм "Руської правди".

Новгородська і Псковська феодальні республіки

Великий Новгород був найбільш древнім містом Росії і є підстави вважати, що центром найдавнішого князівства - Славії. Новоутворена згодом Новгородської-Псковська земля межувала з Полоцької і Смоленської землями на заході, Ростово-Суздальським князівством на півдні, з півночі омивається водами Онезького і Ладозького озер, і Фінської затоки. Місцеве населення експлуатувало шляхом стягування данини.

Близькість Новгорода до Балтійського моря призвела до того, що в економічних відносинах він з'явився центром зовнішньої і внутрішньої торгівлі. Цей же фактор ускладнював зовнішньополітичне становище Новгорода. Доводилося вести постійну боротьбу проти агресії німецьких, шведських і датських інтервентів. Незважаючи на те, що на Неві (1240 року) і на Чудському озері (1242 г.) вони були розгромлені, боротьба тривала і в XIV-XV ст.

Новгород платив данину монголо-татарам, хоча під час навали ні ними захоплений.

У XIII столітті Новгородська феодальна республіка поступається своїми позиціями (Яжлобінскій договір 1456 г.), а після розгрому новгородського ополчення на Шелоні (1471 г.) втрачає самостійність і переходить в підпорядкування Московського князівства (1478 г.).

Псков в XII столітті був значний місто з великим населенням. У XIV столітті вів боротьбу з Новгородом за незалежність, запрошував до себе князів не рахуючись з думкою Новгорода.

У 1348 році Новгород визнав політичну незалежність Пскова.

Тенденції економічного та політичного розвитку, зовнішньополітичне положення Пскова були схожі з Новгородом. Тому окремо зупинятися на особливостях становлення і розвитку Пскова немає необхідності. Уже в XV столітті Псков, як і Новгород потрапляє під вплив Москви.

З 1462 року намісники великого московського князя надсилаються в Псков без узгодження з віче. У 1510 році Псков увійшов до складу єдиної Російської держави.

Громадське та економічний розвиток Новгорода мало свої особливості:

* По-перше, розвиток великого боярського землеволодіння відбувалося швидше, ніж в інших регіонах. Значною мірою цьому сприяла жорстока експлуатація населення, що населяє підкорені території. Значну частину землі захопила церкву. Князівський домен тут не склався, боярство з дружинників також не сформувалося.

* По-друге, досить високорозвинені ремесло і торгівля сприяли швидкому зростанню міського населення. Новгород знаходився на торгових шляхах (при заморожуванні дороги з варяг у греки), а земля не відрізнялася родючістю.

Давньоруські Новгородські і Псковські феодальні республіки були досить високорозвиненими державними утвореннями, які грали важливу роль в складанні північній частині Російської держави.

Новгородська республіка існувала з 1136 по 1487 рік, Псковська феодальна республіка одна тисяча триста сорок вісім по 1510 рік.

У 1136 в результаті антифеодального повстання був повалений онук Володимира Мономаха Всеволод. У 1478 р Новгород увійшов до складу Московського князівства.

У 1348 м.Новгород визнав незалежність Пскова. У 1510 р Псков увійшов в Московське князівство.

Новгородська вечевая республіка пройшла кілька періодів розвитку:

1) 1136 р I чверть XIV століття у Великому Новгороді поряд з віче, посадником, архієпископом і ін. Існує виборна посада князя, запрошеного за традицією правити "по ряду". Його влада обмежена. Найбільшу владну силу має вічові збори.

2) 1325 р 1478 князі більше в Новгород не запрошуються.

Новгородської феодальної республікою править боярський рада під головуванням владики. Роль вічового зборів значно падає.

Розглядаючи суспільний лад Новгорода слід зазначити основні соціальні групи і класи.

Верхню щабель соціальних сходів в Новгороді і Пскові займали своеземци, духовенство і купці.

Бояри були основною політичною й економічною силою Новгорода.

Вони займали всі вищі і значні посади від сотского до архієпископа і посадника. Бояри володіли великими вотчинами, на яких експлуатували працю феодально залежних селян. Бояри також володіли великими торгово-промисловими підприємствами, вели активну зовнішню і внутрішню торгівлю. З північних регіонах вони отримували хутра та інші товари, які користуються попитом у іноземних купців.

Середній розряд феодалів називався жітьімі людьми. Ця категорія феодалів займалася торгівлею, лихварством, перекупництвом і займала посади, пов'язані з виконанням адміністративних, судових і дипломатичних функцій.

Середнє положення між дрібними феодалами і селянством займали своеземци. У Новгороді, в Пскові їх називали земцами. Своеземци володіли земельною власністю, на якій працювали самі своєю сім'єю або залучали селян. Найчастіше вони здавали землю селянам в оренду. Земці отримували від Пскова земельні ділянки за несення військової служби.

Духовенство займало той же суспільне становище, що і бояри, і користувалося великими привілеями. Церковна влада в Новгороді і Пскові мала величезний вплив на політичне життя. Духовенству доручалося зберігання державної скарбниці, владика представительствовал на боярськім раді, з числа духовенства призначалися посли в іноземні держави і т. Д.

Купецтво Новгорода було тісно пов'язане з жітьімі людьми, т. К. Здійснювало збут продукції феодальних господарств, т. Е. Виступали торговим посередником. Купецтво вело активну транзитну торгівлю, т. К. Новгород і Псков знаходилися на торговельних шляхах Півночі та інших російських князівств. На відміну від інших князівств купецтво мало і земельні володіння. Організаційно купецтво було об'єднано в так звані "сотні", т. Е. Купецькі громади, аналогічно європейським гільдія. Вища купецтво входило в суспільство "Іванівське сто", названу так за назвою церкви "Івана предтечі на Опоках" - центру організації. Іноземні купці мали свою організацію.

Перераховані вище соціальні групи: бояри, житьи люди і купецтво виступали на віче єдиним фронтом проти трудящих мас.

Міське населення Новгорода і Пскова складалося з міської "верхівки" і "старійшин" і основної маси, або міських низів, які називаються "молодшими" або "чорними". Останні піддавалися жорстокої експлуатації як з боку міських верхів, так і держави. Вони платили податки, несли повинності по ремонту доріг і мостів, міських укріплень, призивалися в ополчення. Хоч вони брали участь у віче, чи не посадові особи з їх цифри не уникали.

Селянство в Новгороді і Пскові було представлено такими категоріями, як смерди- общинники, заставники, ополоники.

Положення смердів в Новгороді і Пскові в різний час було неоднаковим. На початковому етапі розвитку Новгорода вони мали власне господарство і платили данину державі. З розвитком феодалізму смерди перетворювалися у феодально-залежне населення. Таким чином, цей процес привів до утворення двох розрядів смердів.

Смердів-общинників, які виплачують податки державі ( "тягли судом і даниною" до Новгороду).

Смердів - феодально залежних, які ділилися на закладников і половников. Закладнікі - це смерди, що вийшли з общини і надійшли в підпорядкування до феодалів. Половники - це селяни, позбавлені землі і знарядь праці, які отримують позику від феодалів і працюють на його землі за споловини (боргу продуктів). Вони платили податки і працювали тільки на користь свого пана. Половники ділилися на: "ізорніков" - хліборобів, пахарей- "городників" і "кочівників" - рибалок.

Половник міг піти від свого пана тільки один раз в році у встановлений термін - Філіппова заговини (14 листопада за новим стилем), попередньо погасивши свій борг феодалові.

Формою експлуатації селянства в Новгородській-Псковській землі був натуральний оброк, а в XV столітті поряд з цим видом з'явилася грошова рента.

Державний лад

Державний лад Великого Новгорода складався поступово. Більш ніж 300-річну історію становлення і розвитку державного ладу, як вже було зазначено, можна розділити на два періоди:

1. феодальна республіка з номінальною владою великого князя;

2. феодальна республіка під керуванням феодальної олігархії.

У I період (1136-1325 рр.) В Новгород є всі основні органи республіканської влади:

* Вищі органи влади - віче і боярський рада - "оспода";

* Виконавчі органи - князь, посадник, княжий суд, тисячний суд, управління волостелями - волостелі, староста.

Новгородське віче, як вищий орган державної влади, в житті Новгорода в XII- XIII століттях мало величезне значення. Протиборчі політичні сили не могли без підтримки віче, т. Е. Міського ремісничо торгового люду, здобути перемогу. Сила віче полягала в тому, що ремісники як основний елемент міського населення завжди були готові підтримати свої права зі зброєю в руках, бо складали основний склад ополчення.

Юридично віче було верховним органом влади і мало незрівнянно більшу силу, ніж в інших князівствах.

Віче вирішувало питання в області законодавства, внутрішньої і зовнішньої політики:

* Обирало або виганяли князя;

* Обирало посадника, посадових осіб міської адміністрації;

* Вирішувало питання війни і миру;

* Відало розкладкою податків і повинностей, карбованої монети, будівництвом оборонних споруд, храмів, мостів і т. Д .;

* Виступало в якості вищої судової інстанції у справах державної важливості.

Склад учасників вічового зборів був великий. З дійшли до нас грамот відомо, що на віче були присутні:

* Посадові особи міського управління (владика, князь, посадский, тисяцький);

* Представники найважливіших груп населення (бояри і життя люди);

* Міських низів ( "весь Новгород").

Таким чином, на віче могли бути присутніми всі жителі міста і довколишніх сіл.

Існування в цей період вічовий адміністрації (вічові дяки, паничі) свідчать про те, що віче було органом влади зі строго визначеними повноваженнями.

Боярський рада ( "оспода") був реальним носієм влади великого Новгорода. Він зосереджував у своїх руках всю державну систему управління, вирішував через віче всі найважливіші питання внутрішньої і зовнішньої політики.

До складу боярського ради входили:

* Князь,

* Архієпископ,

* Посадники,

* Тисяцькі "старі" посадники і тисяцькі,

* Соцькі кончанские старости,

* Імениті бояри.

У початковий період розвитку Новгорода головам "Оспода" був посадник. Згодом головував архієпископ і рада скликалася у владичном дворі.

Княжа влада була суттєво обмежена в обсязі і функціях, хоча номінально займала чільне місце серед республіканських інститутів управління.

Князь запрошувався в Новгород після того, як його кандидатура обговорювалася на раді "Оспода" для того, щоб внести на обговорення віче. Ще до прибуття в Новгород князь повинен був підписати з "паном Великим Новгородом" договірну грамоту, в якій регламентувалися його державний і правовий статус, а також обов'язки новгородських влади по відношенню до князя. Договір закріплювався хресним цілуванням.

Оскільки обмеження князівської влади є відмінною рисою Новгорода від інших князівств, цікаво розглянути суть цих положень.

1. Обмеження права князя на придбання земельних володінь в Новгороді на правах власності. Земля відводилася для тимчасового володіння з правом отримання феодальної ренти та інших доходів. Адміністрація цих володінь формувалася в змішаному складі з княжих слуг і новгородських мужів.

Що стосується всієї новгородської землі, то князь мав підтримувати порядок і управління на всій території, але через новгородську адміністрацію, без права призначати посадових осіб на свій розсуд. Новгородці представляли князю право стягувати доходи тільки з тих земель, які не входили до складу корінних, що належать Великому Новгороду. За договором заборонялося скуповувати землі не тільки князю, але і його боярам і слугам або навіть приймати в якості подарунків. Всі землі вважалися землями св. Софії і Великого Новгорода.

2. Представляло князю право очолювати збройні сили і підтримувати феодальний порядок, договори обмежують впливу князя на вічові порядки. Так, грамота новгородців з тверським князем на вічові порядки. Так, грамота новгородців з тверським князем Ярославом Ярославовичем (1270 г.) складається з незліченних застережень, щоб князь, використовуючи свій військовий талант і адміністративні здібності, не зміг зайняти міцне становище у суспільстві.

3. Обмежувалася судова влада князя. Боячись князя, як знавця судових справ, здатного завоювати популярність у міського населення, було закріплено положення, що судочинство князь здійснює тільки з новгородським посадником.

Така важлива галузь суду, як тяжба між боярами і купцями з юрисдикції князя вилучалося. Князь не справляв так званий проїжджий суд.

Князь не мав права послаблювати податкову політику або здійснювати роздачі від свого імені. У разі виникнення конфлікту між боярством і народом, князь не мав права втручатися.

4. Порядок життєдіяльності князя складався так, щоб він максимально був ізольований від міських жителів і народу. Князь жив в передмісті Новгорода зі своїм двором. Подвір'я називалося городищем.

Князь позбавлявся права суду за межами Новгорода, не мав права видавати закони, оголошувати війну і мир. Збройними силами в разі війни він командував разом з посадником.

Таким чином, наявні обмеження князівської влади в Новгороді не давали можливості будь-кому з князів закріпитися в цьому місті і ставили князя в підконтрольне боярської верхівці положення.

Дещо по-іншому, ніж в Новгороді, виглядала князівська влада в Пскові. До 1348 року на князювання в Псков призначалися князі новгородськими владою за згодою псковського віче. Вони були сильно обмежені у владі і їхнім обов'язком було перш за все зміцнити військову силу Пскова, як оплата у північних кордонів Новгорода.

Після визнання Новгорода особливим договором незалежності Пскова (1348 г.) князі запрошувалися за рішенням псковського міського віче. Псковське віче, кероване боярством, контролювало князя майже у всіх галузях його діяльності.

Посадник, архієпископ (він же очі боярського ради) та віче була тими республіканськими органами, які здійснювали контроль за діяльністю князя.

Посадник був носієм виконавчої влади. Він обирався міським віче строком не більше ніж на 2 роки.

У XII-XIII ст. все "рядні" (договірні) грамоти Великого Новгорода з князями, запрошеними на престол, писалися від імені владики, посадника, тисяцького і від усього Новгорода, скріплювалися печаткою посадника і архієпископа.

Договори з Готландом і німецькими містами також укладалися від імені князя і посадника. Печаткою посадника скріплювалися всі грамоти, починаючи з проїжджих, купецьких до судових постанов.

Посадники вибиралися з числа членів "посаднічья" сімейних небагатьох шляхетних боярських прізвищ. Найближчим помічником посадника був тисяцький, в обов'язок якого входило - організація військових зборів і командування міським ополченням.

Новгородський тисяцький також стежив за дотриманням правил торгівлі руських купців з іноземцями і очолював особливий суд по кримінальних справах.

Архієпископ (владика) як глава церкви відігравав велику роль в житті Новгорода. Церква сама по собі у всіх руських князівствах періоду ранньофеодальної монархії була потужною частиною державного механізму великим землевласником.

Величезний політичний вплив архієпископа підтверджується тим, що в XII-XIII столітті багато договори з князями (1264, 1304, 1305 рр.), Міжнародні договори Новгорода скріплені його печаткою.

Він вибирався з Середовища ігуменів монастирів, настоятелів церков і соборів шляхом витягування жереба в соборі св. Софії. Народ скликаний з усього міста з цієї нагоди, очікував результатів жеребкування. Він отримував після обрання благословення Київського, а пізніше Московського митрополита. Резиденцією владики був собор св. Софії.

архієпископ:

* Брав участь в роботі боярського ради,

* Скріплював печаткою всі найважливіші державні документи,

* Містив за свій рахунок владичний полк,

* Представляв республіку у зовнішньополітичних цілях,

* Оновлював за рахунок церкви кремль, міські укріплення і т. Д.

У другій період з XIV століття (після 1325 г.) в державному ладі Новгорода відбулися істотні зміни.

Великі землевласники почали освоювати землі по Північній Двіні і Обонежье, що супроводжувалося зростанням їх політичного впливу. Змінилася політична обстановка на Русі з зв'язку з монголо-татарською навалою.

Все це висуває на перший план в системі державної влади боярський рада або "рада Оспода". Рада регулярно починає збиратися в єпископському подвір'ї під представництвом Архієпископа. Всі питання внутрішньої політики, обговорювані на віче (вибори посадника, тисяцького, намісників, будівництво міських укріплень, платню у володіння земель) і зовнішньої політики (посилка посольств, військові питання), попередньо вирішувалися на "раді Оспода". Поступово сформувався постійний рада боярського ради: архієпископ (представник), настоятель Юр'ївського монастиря - архімандрит (заст. Голови), "статечний" (чинний) посадник, "старі посадники", тисяцький, "старі тисяцькі", кончанские старости і знатні представники міських верхів .

Новгород більш не запрошує князів на новгородський престол.

З XIV століття незмірно зростає роль архієпископа, власника величезних земельних угідь і грошових багатств в Софійському соборі. Зростає роль владическом суду, вплив владики на все політичне життя Новгорода.

Вічові збори в Новгороді і Києві в XIV-XV ст. мають певний порядок скликання, строго окреслену компетенцію і сталий порядок оформлення вічових грамот. Вони скріплювалися печатками архієпископа, посадника, тисяцького і старост всіх п'яти-решт.

Республіканські порядки зміцнюються. На вічових зборах цього періоду були прийняті такі чудові джерела права, як Новгородські і Псковські судні грамоти. Дійшли до нас Псковська судна грамота і частина Новгородської судно грамоти свідчать про розвинену систему права в цих державах.

З кінця XIV століття роль віча падає, а значення боярського ради зростає.

Поступово з падінням ролі віча феодальна демократія починає вироджуватися в боярську олігархію. У 60-80-х роках XV століття боярська знати встановила своє панування і, придушивши значення віче, що роздирається міжусобними суперечностями, привела Новгородську феодальну республіку до занепаду.

Занепад Новгорода почався з 1459г., Коли після перемоги Москви над новгородським військом під Руссой по Яжлобінскому договором були скасовані вічові грамоти і т. Д.

У 1478 році під час стояння Івана III під Новгородом в очікуванні ключа від Новгорода, обманутий боярами народ, як і в битві при Шилом, не став битися з військом московського князя.

Збройні сили Новгорода складалися з 3-х частин:

* Князівської дружини - професійних воїнів, які приходили разом з князем, що жили на його городище і виступав під прапором святих князів Бориса і Гліба;

* Владичного кінного полку, що міститься на кошти храму св. Софії;

* Міського ополчення, очолюваного тисяцьким.

* Суд в Новгороді і Пскові не відокремлює від адміністрації. Носіями світської судової влади були

* Віче,

* Боярський рада,

* Князь з посадником,

* Соцькі,

* Старости,

* Братчини і т. Д.

У Пскові верховний суд здійснював віче. Княжий верховний суд був колегіальним, в нього входили князь, два виборних посадника і соцькі. При вступі на посаду виборні приносили присягу на хресті ( "хресне цілування").

Крім світського суду існував церковний суд, який здійснював в Новгороді - архієпископ-владика, в Пскові - намісник владики.

Купецькі союзи - братчини - виробляли суд щодо своїх керівників братчини (пірровою старост) і членів братчини (Півцов).

При судових органах призначалися виконавчі особи правосуддя:

* Дяки,

* Пристави,

* Писарі-секретарі,

* Межнікі,

* Подвернікі і ін., Присутні при судове розгляді і які охороняли порядок на суді.

рефлексія «-- попередня | 
загрузка...
© om.net.ua