загрузка...
загрузка...
На головну

Міжнародний захист прав біженців

Право притулку.

Правовий статус іноземців в Республіці Білорусь.

Правове становище іноземців в Республіці Білорусь регулюється Конституцією

Республіки Білорусь, низкою законодавчих актів, включаючи Закон Республіки Білорусь

«Про правове становище іноземних громадян і осіб без громадянства в Республіці Бела-

русь », а також іншими нормативно-правовими актами.

Згідно зі статтею 11 Конституції Республіки Білорусь 1994 року (зі змінами та доповненнями

нями) «іноземні громадяни та особи без громадянства на території Білорусі користуються

правами і свободами і виконують обов'язки нарівні з громадянами Республіки Білорусь,

якщо інше не визначено Конституцією, законами і міжнародними договорами ». Таким

чином, в нашій країні, як і в більшості інших держав світу, основним правовим

режимом іноземців є національний режим. У той же час, в необхідних випад

ях цей режим доповнено спеціальним режимом.

Під правом притулку розуміється суверенне право будь-якої держави надати

можливість в'їзду і безпечного проживання на своїй території на прохання іно

дивного громадянина або особи без громадянства, переслідуваного в іншій державі

за політичними, релігійними, науковим та іншим подібним мотивами. інститут права

притулку відомий на всіх етапах існування держав. Він був відомий в древней-

ших державах Сходу, в Греції, Римі.

Залежно від місця надання притулку, воно називається релігійним - на

території храму, дипломатичним - на території дипломатичного представник-

ства, військового судна або військового літака, територіальним - на території іно

дивного держави.

Право притулку регулюється Декларацією про територіальний притулок, прийнятої ГА

ООН 14 грудня 1967 р

Особи, які отримали притулок, мають особливим правовим статусом, основні риси

якого такі:

1) вони не повинні видаватися і надсилатися в країну, де зможуть піддатися пре-

слідування;

2) вони повинні користуватися основними правами і свободами людини в обсязі не

меншому, ніж інші іноземці, які проживають у цій країні;

3) їм може бути дозволена політична діяльність, однак вони не мають права зані-

маться діяльністю, що суперечить цілям і принципам ООН.

Міжнародно-правовий механізм захисту прав біженців є частиною механізму

міжнародного захисту прав людини та функціонує в двох напрямках: розробка

конвенцій і декларацій, що закріплюють міжнародні зобов'язання в галузі прав бе-

женці, і контрольна діяльність міжнародних органів за дотриманням державами

міжнародних зобов'язань з прав людини.

Разом з тим, Міжнародна захист прав біженців має ряд особливостей в силу спе

ціфікі статусу біженця. По-перше, у визнанні та обсязі статусу біженця визначальну

роль відіграє держава. Міжнародно-правові акти лише орієнтують держава на

розробку законодавства відповідно до конвенційними положеннями або конкре-

тізіруют критерії і принципи, якими держави повинні керуватися (заклю-

чення, керівництва Виконкому УВКБ ООН). По-друге, біженці позбавлені захисту з сторо-

ни своєї держави, що підсилює важливість міжнародного захисту їх прав і обуслов-

ливает широту функцій міжнародних органів, які сприяють і допомогу бе-

женці в рішенні соціальних і економічних проблем, на відміну від повноважень між-

народних контрольних органів, що обмежуються наглядом за дотриманням держави-

ми міжнародних зобов'язань.

Вирішальну роль у формуванні сучасної системи захисту прав біженців зіграла

Організація Об'єднаних Націй, на яку її статутом була покладена функція по

здійсненню міжнародного співробітництва держав у «заохочення і розвитку ува-

вання до прав людини і основних свобод для всіх незалежно від раси, статі, мови і ре-

лігій ». У 1946 р на підставі резолюції Генеральної Асамблеї ООН був розроблений і

прийнятий Статут Міжнародної організації у справах біженців, що стала спеціалізованим

установою ООН.

Резолюцією Генеральної Асамблеї 319 (IV) від 3 грудня 1949 року було створено управле-

ня Верховного Комісара ООН у справах біженців. (Далі УВКБ). Відповідно до Статуту, одоб-

ренному резолюцією ГА ООН від 16 грудня 1950 р УВКБ є допоміжним орга

ном Генеральної Асамблеї і знаходиться в підлеглому положенні як Генеральної Ас-

леї ООН, так і Економічної і Соціальної ради ООН (ЕКОСОР).

Обов'язки Верховного комісара з міжнародного захисту біженців реалізуються в

рамках функцій (компетенції) УВКБ ООН, детально регламентуються Статутом, які

умовно можна об'єднати в п'ять груп:

- Участь у правотворчому процесі щодо захисту біженців: сприяння укладенню і ра-

тіфікаціі міжнародних конвенцій, висновок спеціальних угод з держави-

ми, спрямованих на полегшення становища біженців і скорочення їх числа (п. 8 а, b);

- Надання допомоги біженцям: сприяння допуску біженців на території різних

держав, отримання ними дозволу для перевезення майна, особливо необхідного для

їх розселення, сприяння урядовим і приватним особам і організаціям в добровільних

ної репатріації біженців, асиміляції їх в країнах притулку, а також безпосередня

діяльність по репатріації і розселення по визначенню Генеральної Асамблеї (п. 8 с-

е, п. 9);

- Наглядова функція: отримання від уряду інформації щодо біженців на

території держави і законодавства в цій галузі (п. 8 f));

- Фінансові функції: отримання добровільних громадських і приватних коштів для

надання допомоги біженцям і розподіл їх між приватними і, якщо це необхідно, держ-

ударственнимі установами, які, на думку Верховного комісара, «є най-

леї кваліфікованими для надання такої допомоги »(п. 10);

встановлення і розвиток співпраці із зацікавленими державами і межправі-

тельственнимі організаціями, а також з приватними організаціями з питань біженців та

координації "зусиллі тих з них, які займаються піклуванням щодо бежен-

ців. Причому в Статуті підкреслюється, що діяльність Верховного комісара аполітична і

носить «гуманітарний і соціальний характер».

В даний час в сфері діяльності УВКБ ООН крім біженців перебувають не-

скільки категорій вимушених переселенців.

1) Особи, переміщені всередині країни (внутрішньо переміщені особи).

2) переселені особи - переселені з країни першого притулку в треті безпечні

країни; інші особи, чиє становище порівняно з біженцями, з положенням біженців, але вони

не підпадають під критерії біженця, закріплені в Статуті УВКБ ООН (наприклад, жертви

збройних конфліктів, заворушень в країні проживання, особи, яким загрожують пит-

ки або смертна кара в країні проживання, жертви екологічних катастроф).

Таким чином, в сучасних умовах мандат УВКБ ООН поширюється на широ

кий коло осіб, що визначають склад вимушеної міграції.

Істотну допомогу біженцям надають і такі органи і організації, як Дитячий

фонд ООН (ЮНІСЕФ) - соціальне забезпечення дітей-біженців; Всесвітня організація

охорони здоров'я (ВООЗ) - медична допомога при надзвичайних обставинах; органі-

зація Об'єднаних Націй з питань освіти, науки і культури (ЮНЕСКО) - обра-

ніх програми; Міжнародна організація праці (МОП) - професійне

навчання; Всесвітня продовольча програма (ВПП) - забезпечення біженців продо-

вольствия.

Однак механізм міжнародного захисту прав біженців був би неефективним без роз-

ництва універсальної конвенції, детально регламентірущей статус біженця. така кон-

Конвенція була прийнята 2 червня 1951 року на міжнародній конференції в Женеві.

У визначенні поняття «біженець», згідно з Конвенцією, підкреслювалася спадкоємність з

попередніми угодами і Статутами МОБ і УВКБ. Ідентичність виражалася у

тимчасові обмеження, традиційних умовах. Відповідно до статті 1 А 2) під бе-

женці розумілися ті особи, які в результаті подій, що відбулися до 1 січня 1951

м в Європі, і в силу цілком обгрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань за призна-

ку раси, віросповідання, громадянства, належності до певної соціальної групи

або політичних переконань перебувають за межами країни своєї громадянської належності та не

можуть користуватися захистом цієї країни або не бажають користуватися таким захистом слідом-

ність таких побоювань, або, не маючи певного громадянства і перебуваючи за межами країни свого

колишнього місця проживання, в результаті подібних подій, не можуть або не жела-

ють повернутися до неї внаслідок таких побоювань.

Конвенція 1951 року не тільки дала розгорнуте визначення поняття «біженець», а й впер-

ші в повному обсязі регламентувала права і обов'язки біженців на території країни

притулку.

Конвенція встановлює чотири правових режиму для біженців:

1) національний режим;

2) режим, аналогічний режиму для громадян держави звичайного місця проживання бе

женці;

3) найбільш сприятливий режим щодо права роботи за наймом, права на створення

і участь в асоціаціях неполітичного характеру;

4) найбільш сприятливий режим або, у всякому разі, не менш сприятливий, ніж

той, яким при тих же обставинах користуються іноземці.

Поряд із закріпленням загальних прав біженців, що відповідають загальновизнаним стандартів

там прав людини, Конвенція встановлює спеціальні права, обумовлені особливим по-

ложением біженців як осіб, які в більшості випадків втрачають фактичну і пра-

вовую зв'язок з державою або не мають документів, що встановлюють їх особу, або

прибувають країну притулку незаконним шляхом. Зокрема, Конвенція накладає зобов'язання

ства на державу надати біженцям, які прибули на територію держави законним

шляхом, свободу пересування і свободу вибору місця проживання в межах території

країни притулку і видавати біженцям посвідчення особи, якщо вони не мають про-

езднимі документами (ст. 21). Закріплюючи принцип невислання біженців, законно прожи-

чих на території держави, за винятком міркувань державної безпе-

сти, Конвенція наказує державі надати таким біженцям достатній термін

для виїзду в іншу безпечну країну.

Віддаючи перевагу правам біженців, Конвенція закріплює їх обов'язки в отноше-

ванні країни проживання, які полягають в підпорядкуванні її законів та розпоряджень, а також

заходам щодо громадського порядку.

Правовий статус іноземців. «-- попередня | наступна --» Принципи та підстави міжнародно-правової відповідальності. обстоятель-
загрузка...
© om.net.ua