загрузка...
загрузка...
На головну

Повсталої (воюючою) сторони

Визнання органів національного опору (національного визволення),

Визнання урядів.

Необхідність у визнанні уряду виникає в тому випадку, коли уряд

приходить до влади неконституційним шляхом (в результаті революції, державного

перевороту) або коли змінюється форма правління, наприклад, замість монархічного прав-

лення встановлюється республіканське. Але якщо в останньому випадку змінюється офіційне

назва держави, то визнання нового уряду може здійснюватися у вигляді при-

знання держави.

Критерієм для визнання уряду є його ефективність, тобто спосіб-

ність здійснювати владу на великій частині території держави. принцип ефективності

ності при визнанні уряду застосовується в поєднанні з принципом законності.

Оскільки визнання уряду може бути помилково витлумачено як його одобре-

ня, зростаюче число держав (Великобританія, США, Бельгія, Австралія та ін.) стали

дотримуватися політики утримання від будь-яких офіційних заяв про визнання

урядів, обмежуючись встановленням або відмовою від встановлення дипломатичних

відносин. Раніше така політика отримала назву «доктрини Естради» на ім'я

сформулював її в 1930 році міністра закордонних справ Мексики, який заявив, що

визнання означає втручання у внутрішні справи інших держав, і що його країна

буде обмежуватися підтримкою або припиненням дипломатичних відносин.

В даний час виявляється тенденція до посилення контролю з боку між-

рідного співтовариства, і критерій законності стає правовою підставою для визнання

уряду. Законність нового уряду визначається в рамках міжнародної

законності: наскільки політичний режим, встановлений новим урядом, від-

ветствует міжнародним стандартам в галузі прав людини.

У разі іноземної окупації найчастіше створюються органи керівництва національним

опором, А, отже, виникає проблема ставлення до них з боку інших

держав. Обсяг і наслідки визнання в такому випадку різні.

Цей вид визнання виник під час Другої світової війни, коли окупованій тер

торії законний уряд не могло здійснювати свої функції (знаходилося в емі-

грації), на ній діяли органи національного опору (Польський і француз

ський Комітети національного визволення, Антифашистська віче Югославії). йшлося

про визнання органу військового керівництва. Цей вид визнання використовувався, в першу оче-

гу, для надання допомоги або емігрантським урядам, або органам національного

опору (виходячи з політичних уподобань).

Досить великою була практика визнання органів національного визволення в го-

ди деколонізації (60-70 рр.). Народ (нація) в ході боротьби за свою державну не-

симость створювали свої органи національного визволення, які могли визнаватися в

Серед таких державами. Таким визнанням користувалися Народний рух за

звільнення Анголи, Партія незалежності Гвінеї і островів Зеленого Мису, Народна

організація Південно-Західної Африки з боку багатьох держав, а також ООН і ОАЄ, як

єдині представники народів цих країн. Так, Ліга арабських держав і не-

мале число урядів багато років визнавали Організацію Визволення Палестини

законним представником палестинського народу.

Після їх визнання ці органи отримували можливість брати участь в міжнародних

конференціях, переговорах, виступати в міжнародних організаціях, мати статус

спостерігача при них. Держави могли надавати цим органам різного роду допомогу.

Історії громадянських війн минулого відомі випадки визнання «повсталої» і «вою-

-ющей »стороною. Вони мають місце тоді, коли мова йде громадянська війна між прави

тельством і опозиційними силами. Ще в 1823 р Великобританія визнала греків, бо-

ровшіхся проти Туреччини за створення власної держави, «воюючою» стороною. В

сер. XIX ст., В період громадянської війни в США, південні штати, які вийшли зі складу кон-

федерації, були названі «повсталої стороною».

Визнання «повсталої стороною» означало, що держава визнає факт повстання

проти уряду, і не буде розглядати повстанців як озброєних злочинців.

Цей вид визнання міг спричинити за собою і визнання за повстанцями певних прав,

наприклад, права притулку, права на отримання гуманітарної допомоги.

Кілька більш широким є визнання «воюючою стороною». Має місце в пе-

риод збройного конфлікту, що відбувається на території держави між законним

урядом і силами опозиції. Головне юридичне наслідок такого визнання -

поширення на воюючих норм міжнародного гуманітарного права, зокрема, ж-

невських конвенцією 1949 року і Додаткових протоколів до них 1977, в тому ж обсязі,

що і на держави. Умовою для визнання опозиційних сил є те, що вони

повинні бути організовані, знаходиться під єдиним командуванням, що забезпечує з-

мання військової дисципліни і норм міжнародного гуманітарного права, контроліро-

вать значну частину території держави.

Визнання держав. «-- попередня | наступна --» Поняття, джерела та об'єкти правонаступництва в міжнародному праві.
загрузка...
© om.net.ua