загрузка...
загрузка...
На головну

Наука міжнародного права і її еволюція

Початок формування наукових уявлень про правила поведінки, покликаних регу-

лировать взаємини суб'єктів не в рамках окремо взятої держави, а між

різними учасниками міжнародного спілкування найчастіше пов'язують з періодом кінця

Середньовіччя - початком Нового часу. У зв'язку з цим можна відзначити, що «вік»

науки міжнародного права, що об'єднує безліч найрізноманітніших за своєю

природі та предметної спрямованості навчань, теорій, концепцій, підходів, ідей насчіти-

кість, щонайменше, кілька століть.

«Батьком» міжнародно-правової науки прийнято вважати відомого голландського юри-

ста, філософа і громадського діяча Г. Гроція (1583-1645), що був одним з осно-

воположніков теорії природного права. Крім проблем морського права, а також пи-

сов війни і миру, в працях Г. Гроція значну увагу було приділено міжнародним

договорами, дипломатичній практиці держав, інституту нейтралітету.

Саме в період життя і творчості Г. Гроція були закладені основи формування

двох наукових шкіл (напрямів), представники яких розходилися в поглядах на при-

роду і сутність «права народів»: школи природного міжнародного права (естествен-

но-правовий напрямок) і школи позитивного міжнародного права (юридичний пози-

тівізма). Разом з тим в цей же самий час почало формуватися Третє компромісне

науковий напрям (т. зв. «Гроцианская» школа), представники якого зайняли промежу-

точну позицію між «природничників» і «позитивістами».

Природно-правовий підхід (jus naturale) З усіх вищезазначених є найбільш

древнім, має давні історичні корені. Його прихильники (С. фон Пуфендорф, К. Тома-

зій, Ж. Барбейрак, Р. Філлімора, Д. Лорімер, Л. Браєрлі, А. Фердросс), заперечуючи самостоя-

вальний характер «права народів», розглядали останнім в якості складової частини

природного (вищого) права, тісно пов'язаного з релігією. Джерелом «права народів»

вони вважали закони природи (на більш ранньому етапі), а також людський розум (в більш

пізній час).

Представники позитивістської школи міжнародного права (Р. Зеч, К. ван Бінкерсгук,

С. Рахель, І. Текстор, І. Мозер, Г. фон Мартенс, І. Бентам, І. Блюнчли, Ф. фон Ліст, Р.

Трипель, Л. Оппенгейм, Д. Анцилотти, Г. Кельзен), опонуючи прихильникам природно

правового підходу, вважали, що будь-який позитивний (т. е. чинне, існуюче) пра-

во, в т. ч. «право народів», виникає (має своє коріння) з звичаю або договорів. На їхню

думку, міжнародне право є результат угоди між державами, і саме

воля останніх, зафіксована в такій угоді, є джерелом обов'язкової

сили «права народів». Деякі найбільш радикальні представники даного напрямку

ня взагалі заперечували існування природного права як такого.

Представники «Гроцианская» школи міжнародного права (Г. Гроцій, Е. де Ваттель, Х.

Вольф, Ж.-Ж. Бурламакі, А. Бонфіс, Х. Лаутерпахт), як уже було відзначено вище, зайняли

проміжну позицію між «природничників» і «позитивістами». Їх підхід можна

назвати компромісним: вони стверджували, що «право народів» виникає як з природи,

так і з волі держав, отже, і природне, і позитивне (звичайне і договір-

ве) право однаково важливі і повинні бути включені в міжнародне право.

Крім розглянутих вище наукових шкіл можна виділити ще один напрямок в

міжнародно-правовій доктрині, який сформувався переважно в XIX столітті,

представники якого займали особливу позицію, дотримувалися специфічних взгля-

дов на природу і сутність міжнародного права. Йдеться про т. Зв. «Нігілістів», які

заперечували юридичну силу міжнародного права, визнаючи за останнім лише моральну

ний авторитет (Дж. Остін, А. Лассон, брати Цорн). На їхню думку, обов'язкова сила між-

родного права абсолютно виключена через те, що є несумісною з

державним суверенітетом.

Значний внесок у розвиток науки міжнародного права внесли російські вчені-

юристи дореволюційної епохи. У їх числі В. Ф. Малиновський, Д. І. Каченовський, В. А.

Незабитовського, А. Н. Стоянов, Ф. Ф. Мартенс, Л. А. КАМАРОВСЬКИЙ, В. П. Даневський, П. Е. Ка-

занского, М. А. Таубе, Н. Н. Голубєв та ін.

Серед представників радянської школи міжнародного права найбільшу популярність

завдяки своїм працям отримали такі авторитетні юристи-міжнародники, як С. Б.

Крилов, Е. Б. Пашуканіс, Е. А. Коровін, В. М. Корецький, Ф. І. Кожевніков, Г. І. Тункин,

А. Н. Талалаєв, І. І. Лукашук і ін. Багато з них в різний час були суддями Між-

родного Суду ООН, членами Постійної палати Третейського суду, а також Комісії

міжнародного права ООН.

Розвиток міжнародного права в першій половині XX століття. «-- попередня | наступна --» Ня з міжнародної нормативної системою.
загрузка...
© om.net.ua