загрузка...
загрузка...
На головну

Адміністративно-командна система

Поява командної економічної системи стало наслідком ряду соціалістичних революцій, ідеологічним прапором яких був марксизм. Конкретна ж модель командної системи була розроблена вождями Російської комуністичної партії В. І. Леніним і І. В. Сталіним.

Командна економічна система - Спосіб організації економічного життя, при якому капітал і земля перебувають у власності держави, а розподіл обмежених ресурсів здійснюється за вказівками центральних органів управління та відповідно до планів.

Період розквіту соціалістичного табору припав на 60 - 80-ті роки 20 століття. Однак на початку 90-х років реальні підсумки десятиліть планового розвитку СРСР і країн Східної Європи виявилися плачевними.

Виявилося, що:

1) переважна більшість виробленої в цих країнах продукції - низької якості і застарілої конструкції;

2) рівень добробуту і тривалість життя громадян цих країн нижче, а дитяча смертність вища, ніж в країнах, в ринковій економічній системі;

3) технічний рівень виробничого сектора в цих країнах набагато нижче, ніж в країнах, де досягнення науки і техніки не впроваджуються за планом науково-технічного прогресу;

4) природа тут забруднена значно сильніше, ніж в країнах ринкової і змішаної економічних систем.

При командній системі питання: що робити, як робити, кому продавати і за якою ціною, вирішувалися відповідними органами управління.

Все це супроводжувалося розподілом благ для особистого користування в порядку черги або на основі талонів, які працівникам видавало начальство за довгий і бездоганну працю.

Необхідно відзначити, що сама ідея планування в економіці цілком розумна, але, як правило, до тих пір, поки вона реалізується в межах підприємства або фірми.

Планування буває деколи корисним і в масштабах країни, наприклад в умовах воєнного часу, коли інтереси окремих людей і фірм відступають на задній план у порівнянні із завданням захисту країни від агресора.

При командній системі все ресурси (фактори виробництва) оголошуються загальнонародною власністю, а реально ними повновладно розпоряджаються державні та партійні чиновники. Доходи людей і фірм перестають залежати від того, наскільки вдало вони використовують обмежені ресурси, наскільки результат їх праці дійсно потрібна суспільству. Важливіше стають інші критерії:

а) для підприємств - ступінь виконання і перевиконання планових завдань з виробництва товарів (саме за це керівників підприємств нагороджували орденами і призначали міністрами. Неважливо, що ці товари могли бути зовсім нецікаві покупцям, які - будь у них свобода вибору - вважали за краще б інші блага) .

б) для людей - характер взаємин з начальством, яке розподіляла найбільш дефіцитні товари (машини, квартири, меблі, путівки за кордон і т. д.), або зайняття посади, що відкриває доступ в закриті розподільники, де такі дефіцитні блага можна купити вільно.

В результаті в країнах командної системи:

1) навіть найпростіші з необхідних людям благ виявилися дефіцитом;

2) маса підприємств постійно зазнавали збитків, і навіть існувала така вражаюча їх категорія, як планово-збиткові підприємства. При цьому працівники таких підприємств все одно регулярно отримували заробітну плату і премії;

3) найбільшою удачею для громадян і підприємств було дістати якийсь імпортний товар або обладнання.

У підсумку кінець XX в. став епохою глибокого розчарування в можливостях планово-командної системи, а колишні соціалістичні країни зайнялися нелегкою справою відродження приватної власності і системи ринків.

Свобода підприємництва і свобода вибору. «-- попередня | наступна --» Власність, форми власності.
загрузка...
© om.net.ua