загрузка...
загрузка...
На головну

ТОПОГРАФІЧНА Поверхность ТА ЇЇ ГЕОМЕТРИЧНІ ВЛАСТИВОСТІ

Дивіться також:
  1. I. Товар і його властивості.
  2. I. Товар і його властивості.
  3. II. Характерні властивості кислот
  4. Th Про властивості символу O мале.
  5. А. Діяльність людини з притаманними їй властивостями: усвідомленістю, енергозатратністю, результативністю, суспільною корисністю та ін.
  6. А. Локальні властивості функцій, що мають межу.
  7. Акустичні властивості голосу
  8. Акустичні властивості порід.
  9. Акустичні властивості.
  10. алгебраїчна поверхню
  11. Алгебраїчні властивості СП
  12. Алгоритм і його властивості

ОСНОВНІ ПОНЯТТЯ

ПРОЕКЦІЇ з числовим позначки. КРИВІ ПОВЕРХНІ

За геометричними ознаками все поверхні ділять на дві групи:

1) геометрично правильні поверхні, утворені за певним геометричному закону;

2) геометрично неправильні поверхні, утворення яких не пов'язане з геометричними законами.

До першої групи поверхонь відносять циліндричну, конічну, сферичну і інші, для точного зображення яких на кресленні потрібно зовсім певний мінімум даних.

Поверхні другої групи зображуються тільки наближено, причому зображення буде тим точніше, чим більше вихідних даних доводиться на одиницю розглянутої поверхні. До другої групи поряд з іншими належать і всі поверхні топографічного порядку.

Поверхні, що обмежують різного роду геологічні тіла, є поверхнями топографічного порядку. Однак у вирішенні практичних завдань геологорозвідувального виробництва ці поверхні часто аппроксимируются близькими за формою геометрично правильними поверхнями: багатогранними, циліндричними, конічними і ін.

Топографічну поверхню відносять до геометрично неправильним поверхонь, так як вона не має геометричного закону освіти. Для характеристики поверхні визначають положення її характерних точок щодо площини проекцій.

На рис. 5.1 дано приклад плану ділянки топографічної поверхні, на якому показані проекції її окремих точок. Такий план хоча і дає можливість скласти уявлення про форму зображуваної поверхні, однак відрізняється малою наочністю. Щоб надати креслення велику наочність і полегшити тим самим його читання, проекції точок з однаковими відмітками з'єднують плавними кривими лініями, які називають горизонталями - ізолініями.

Мал. 5.1

Горизонталі топографічної поверхні іноді визначають і як лінії перетину цієї поверхні з горизонтальними площинами, віддаленими одна від одної на одне і те ж відстань (рис. 5.2). Різниця відміток у двох суміжних горизонталей називають висотою перетину. Зображення топографічної поверхні тим точніше, чим менше різниця відміток у двох суміжних горизонталей. На топографічних планах горизонталі замикаються в межах креслення або поза ним. На більш крутих схилах поверхні проекції горизонталей зближуються, на пологих - їх проекції розходяться.

Мал. 5.2

Найкоротша відстань між проекціями двох суміжних горизонталей на плані називають закладенням. На рис. 5.3 через точку А топографічної поверхні проведено кілька відрізків прямих: | AB |, | AC | і | AD |. Всі вони мають різні кути падіння. Найбільший кут падіння має відрізок | AC |, закладення якого має мінімальне значення. Очевидно, він і буде проекцією лінії падіння поверхні в даному місці. Проекція цієї лінії перпендикулярна до дотичної n, Проведеної через точку C. На рис. 5.4 наводиться приклад побудови проекції лінії падіння через задану точку A. З точки A100 , Як з центру, проводять дугу кола, що стосується найближчої горизонталі в точці B90. точка B90 , Що лежить на горизонталі h90 , Буде належати лінії падіння. З точки B90 проводять дугу, що стосується наступної горизонталі в точці C80, І т. Д. З креслення видно, що лінією падіння топографічної поверхні є ламана лінія, кожна ланка якої перпендикулярно до горизонталі, що проходить через нижній, що має меншу позначку, кінець ланки.

Мал. 5.3

рис 5.4

На рис. 5.5 дано приклад побудови проекції лінії постійного ухилу, що з'єднує найкоротшим шляхом точки A і C топографічної поверхні. Проведення такого роду ліній пов'язано з проектуванням технічних споруд на сильно пересіченому рельєф місцевості. Завдання вирішують в наступному порядку:

Мал. 5.5

1) через точку A проводять ламану лінію постійного ухилу (AB1C1), Закладення l1 якої беруть довільно. Відрізок, що з'єднує задану точку C з побудованої точкою C1 , Є величиною незбіжності точки C1 з точкою C;

2) через точку A проводять кілька ламаних ліній (AB2C2), (AB3C3) ..., Причому їх закладення l2 , l3 беруть в сторону зменшення (збільшення) закладення l1 : l2 < l1 , l3 < l1 і т.д.;

3) будують криву помилок. На горизонтальній прямій від точки A відкладають закладення проведених по поверхні ліній: | AB1| = l1, | AB2| = l2, | AB3| = l3 і т.д.

Через точки B1, B2, B3 ... Проводять вертикальні лінії, на яких відкладають величини незбіжності точок C1, C2, C3 ... | C18C118 | = | B1C1|, | C18C218 | = | B2C2|, | C18C318 | = | B3C3|.

Поєднавши точки C1, C2, C3 ... Плавною лінією p, Відзначають точку B перетину кривої помилок з горизонтальної прямої. Відрізок [AB] є закладенням l шуканої лінії.

На рис. 5.6 дано приклад побудови додаткової горизонталі поверхні з відміткою 24,75 м. Між горизонталями 24 і 25 м проводять відрізки прямих, на яких методом профілю знаходять точки із заданою відміткою. Отримані точки A, B, C ... з'єднують плавною лінією.

Мал. 5.6

На закінчення слід зауважити, що для побудови точки, що належить будь-якої з розглянутих поверхонь, необхідно побудувати лінію (пряму або криву), що лежить на цій поверхні, і на ній зазначити потрібну точку.

ОБЕРТАННЯ ТОЧКИ, ПРЯМИЙ І ПЛОЩИНІ НАВКОЛО ГОРИЗОНТАЛЬНІЙ ОСІ «-- попередня | наступна --» ПЕРЕХРЕЩЕННЯ ПОВЕРХНІ З площині
загрузка...
© om.net.ua