загрузка...
загрузка...
На головну

Предмет і завдання лексикографії

Дивіться також:
  1. II. ЗНАНИЕ О ПРЕДМЕТЕ
  2. Алфавитно-предметный указатель
  3. АНАЛИЗ ПРЕДМЕТНОЙ ОБЛАСТИ
  4. Банковский учет: виды, принципы, предмет, объекты и методы.
  5. Благо - предмет, явление, продукт труда, удовлетворяющий определенную человеческую потребность и отвечающий интересам, целям, устремлениям людей.
  6. Блок 1. Предмет и метод статистики
  7. В качестве предмета теории государства и права выступают два следующих блока объективной действительности.
  8. В условиях постепенного перехода человечества к информационному обществу исследование зарубежной журналистики становится все более целенаправленным и предметным.
  9. В. 1. Предмет теории государства и права
  10. В.1.3. Предмет и методы государственного и муниципального управления
  11. Важной составляющей последовательности разработки информационной системы является построение модели данных и информационно-логической модели предметной области.

Питання для контролю

ІV. Підсумок заняття.

1. Назовіть представників теорії рис особистості. У чому суть даної теорії?

2. Яка структура особистості в психоаналізі?

3. Що є рушійною силою поведінки людина за визначенням теорії З. Фрейда?

4. Чим відрізняється аналітична теорія особистості К. Юнга від психоаналітичної теорії?

5. Які теорії гуманістичного напрямку вам відомі?

6. Яка суть теорії самоактуалізації? Хто її автор?

7. У чому суть клієнт-центрованої теорії?

ЛЕКСИКОГРАФІЯ, ї, ж. Теорія і практика укладання словників. Українська лексикографія мас свою давню і повчальну історію (Максим Рильський, III, 1956, 63). [СУМ, Том 4, стор. 473.]

ЛЕКСИКОГРАФІЯ (грец. λεξικογραφία, від λεξικόν - словник і γράφω - пишу), словникарство - розділ мовознавства, пов'язаний зі створенням словників та опрацюванням їх теоретичних засад. Відповідно до цього виділяють практичну і теоретичну лексикографію. Тісно пов'язана з лексикологією. Л. виникла з практичних потреб пояснення незрозумілих слів, яке початково здійснювалося у вигляді глос (див. Глосографія), тобто тлумачення написів на полях і в тексті рукописів книг. [Енциклопедія «Українська мова», О. О. Тараненко.]

Реферати: Термін лексикографія (від гр. lexikon - словник, grapho - пишу) називає:

а) розділ мовознавства, що визначає теоретичні принципи укладання словників, вивчає типи словників;

б) процес збирання слів певної мови, упорядкування їх опис словникового матеріалу;

в) сукупність словників певної мови і наукових праць з цієї галузі.

Коротко зміст розділу "лексикографія" визначають кількома словами: це наука про словники, наукова методика та мистецтво складання словників. [Звідки???]

Українське словникарство може похвалитися довгою історією, яка бере свій початок щонайменше у XIV ст., і впродовж цього періоду нагромаджено чималий досвід створення словників та праць і прикладного, і теоретичного характеру, присвячених проблемам лексикографічного опису мови, який, власне, потребує узагальнення, систематизування, інтерпретації тощо. + існує велика словникова спадщина. Бібліографічний покажчик «Українська лексикографія» [Кульчицька Т. Українська лексикографія: бібліографічний покажчик. - Л.: Наукова бібліотека ім. В. Стефаника, 1999. - 359 с.] засвідчує 1386 позицій українських рукописних і друкованих словників різного часу. Повністю підтверджує таку цифру пошукова система Національної бібліотеки України імені В. І. Вернадського. На запит «словник» вона видала 1724 позиції словників української мови. Крім довгої історії та словникової спадщини, наша лексикографія має також чималий теоретичний доробок. Це опис, систематизування, типологізування своєї словникової спадщини, узагальнення проблем лексикографування, осмислення принципів лексикографічної семантизації слова тощо. Уже згадуваний бібліографічний покажчик «Українська лексикографія» фіксує 564 праці з теорії та історії української лексикографії, до яких, очевидно, треба додати і написане після 1999 р.

Лексикографія виникла з практичних потреб пояснення незрозумілих слів, яке початково здійснювалося у вигляді глос, тобто тлумачення написів на полях і в тексті рукописів книг.

До активного теперішнього словникарського піднесення спричинилися різні чинники, але серед них найважливішим є державність української мови і потреба розширяти сфери її використання, які до цього часу наполегливо заповнювалися російською мовою. Крім того, українська мова поступово виходить на глобальний простір. Це особливо яскраво проявляється при публікації документів міжнародних стосунків, зустрічах дипломатів різних рангів, підписанні міжнародних протоколів, підготовці державних стандартів, при оформленні документації внутрішньодержавного та міжнародного зразків. Звичайно, дехто може закинути, що тут ще багато недоліків. Так, але сам факт існування таких речей вимагає мобілізувати сили в лексикографічному виробничому напрямку. Якби там не було, та час вимагає від багатьох урядовців розмовляти українською мовою, видавати документацію по-українському, а це знову ж ставить вимогу створювати відповідні загальномовні та довідкові спеціальні термінологічні лексикографічні видання, бо вся документація має вестися українською мовою як державною. Сьогодні лексикографія є важливою і потрібною, вона стала одним із необхідних компонентів розбудови державності. Це, як було показано, яскраво демонструють видання термінологічних та інших словників, які здійснюють колективи авторів, а також окремі особи.

Поняття про словник. Основні словники української мови

Лексикографія - це наука, що займається розробкою теоретичних проблем укладання словників і упорядкуванням та описуванням різного роду словникових матеріалів. Найчастіше словник подає зібрання слів тої чи іншої мови в алфавітному порядку. Існують також словники, в яких слова подаються за гніздовою системою, тобто в одній словниковій статті наводяться усі похідні слова, утворені від кореневого слова. Є іще словники інверсійні - у них слова подаються за алфавітом кінця слова.

Отже, словник - зібрання слів (а інколи морфем, словосполучень), розташованих у певному порядку (алфавітному, гніздовому та ін.), в якому з'ясовується значення мовних одиниць, наводиться різна інформація про них або переклад на іншу мову чи подаються відомості про предмети, що визначаються словами. Залежно від призначення розрізняють словники енциклопедичні і лінгвістичні, або філологічні.

В енциклопедичних словниках пояснюється не значення слів, а зміст і характер предметів та різних явищ. Енциклопедичні словники бувають: загальні (або універсальні); галузеві (або спеціальні). Прикладами загальних енциклопедій в українській мові є УРЕ (Українська Радянська Енциклопедія), яка вийшла двома виданнями: перше видання в 17-ти томах здійснено у 1959 - 1965 рр., друге - у 12-ти томах у 1977 - 1985 рр. українською та російською мовами; Український Радянський Енциклопедичний Словник у трьох томах виходив двома виданнями - 1966 - 1968 рр. та 1985 - 1987 рр. Видаються і спеціальні енциклопедії, наприклад, медична, педагогічна, сільськогосподарська і ін. «Енциклопедія українознавства» - фундаментальна праця з україністики, створена під егідою Наукового Товариства ім. Шевченка у Європі (центр - Сарсель під Парижем). Складається з 3-х томів загальної частини (1949-1952 роки), яку умовно називають Енциклопедія українознавства - I (ЕУ-I), та 10 томів словникової частини (1955-1989 роки) - ЕУ-II, яка містить понад 20 000 статей, близько 1 600 друкованих аркушів. Існує англомовна скорочена версія 80-90-их років. З 1991 перевидана в Україні.

Предметом пояснення в лінгвістичних словниках є слово. Залежно від того, що слово може пояснюватися з різних поглядів, розрізняють такі типи лінгвістичних словників: перекладні, тлумачні, термінологічні, етимологічні, історичні, орфографічні, іншомовних слів, діалектологічні, словники окремих письменників тощо.

Лінгвістичні словники бувають одномовні і перекладні.

В одномовних словниках у певному аспекті розкриваються особливості слів, що вживаються в одній, певній мові. В залежності від аспекту з'ясування слова та призначення словника розрізняють одномовні словники таких типів:

- тлумачні словники;

- історичні словники;

- орфоепічні словники;

- орфографічні словники;

- етимологічні словники;

- словники іншомовних слів;

- термінологічні словники;

- граматичні словники;

- інверсійні словники;

- частотні словники;

- діалектні словники;

- словники мови окремих письменників;

- ономастичні словники;

- словотворчі словники;

- морфемні словники;

- словники синонімів;

- словники омонімів;

- словники паронімів;

- словники антонімів;

- словники перифраз;

- фразеологічні словники.

Інший поділ: Одномовні поділяються на: тлумачні, міжслівних зв'язків (синонімічні, антонімічні, паронімічні, омонімічні), діалектні, історичні, довідково-лінгвістичні (етимологічні, фразеологічні, орфографічні, орфоепічні, словотворчі, словники труднощів).

У перекладних лінгвістичних словниках представлені переклади слів та фразеологізмів з однієї мови іншою. Найпоширеніші - двомовні перекладні словники (наприклад, українсько-російський, російсько-український, французько-український, українсько-англійський), хоч є і багатомовні. У перекладних словниках подаються лексичні або фразеологічні відповідники різних мов з урахуванням семантичної структури того слова, яке перекладається (однозначне, багатозначне), а також особливостей функціонування слів та словосполучень у кожній мові.

У тлумачному словнику пояснюється значення слів даної мови та подаються різні синоніми до них. Тлумачні словники звичайно є одномовні. Проте бувають і такі словники, які одночасно є і перекладними, і тлумачники, бо в них поєднується і переклад слів на іншу мову, і пояснення їх значення. До словників цього типу, наприклад, належить чотиритомний «Словарь української мови», упорядкований і відредагований Б. Д. Грінченком (Київ, 1907-1909 рр.). У ньому українські слова не тільки перекладаються, а часто і пояснюються російською мовою. Наприклад, іменник волок перекладається російським словом бредень і до нього подаються українські речення, щоб пояснити його значення: В ставу було чималенько лящів; ніхто їх не ловив,- ні волоком, ні в'ятірами (Гліб.). Чорний волок випив води ставок (Ном.). Інші ж значення цього іменника (Веревка, с помощью которой тянут волами копны сена, бревна и пр. Нерасколотый чурбан, бревно) розкриваються не за допомогою перекладу, а шляхом пояснення.

Термінологічні словники (їх іноді називають також номенклатурні) бувають як одномовні, так і двомовні, перекладні. В одномовних термінологічних словниках пояснюється значення термінів з певної галузі знань (словник біологічної термінології, словник математичної термінології, словник фізичної термінології, словник педагогічних термінів і т. д.). В двомовних термінологічних словниках спеціальні терміни перекладаються з однієї мови на іншу.

В етимологічному словнику з'ясовується походження, первісне значення і розвиток слів.

Завдання історичних словників полягає в систематизації і поясненні тієї лексики, яка вживалася в мові раніше. Складаються вони на підставі вивчення словникового складу письмових пам'яток попередніх часів.

В орфографічному словнику значення слів не пояснюється й не перекладається. Слова подаються в ньому лише для довідок щодо їх правопису та наголосу. Орфографічні словники мають велике практичне значення для унормування мови.

Словники іншомовних слів містять слова, засвоєні з різних мов. В них визначається, звідки запозичене слово, яке його походження, на якій основі воно утворене, та пояснюється його значення.

Діалектологічні словники містять місцеву, територіальну лексику, незалежно від того, поширена вона в літературній мові чи ні. Іноді складається реєстр лише місцевих слів, які в літературній мові невідомі зовсім.

Завдання словників мови окремих письменників полягає в збиранні, систематизації й поясненні слів, вживаних письменником у його творах (словник мови Пушкіна, словник мови Шевченка). Звичайно, можуть складатися й словники окремих творів письменника, якщо вони відіграли визначну роль у формуванні літературної мови (наприклад, словник «Енеїди» І. П- Котляревського).

Сучасна українська лексикографія відзначається багатством різновидів словників: з'являється велика кількість перекладних словників, термінологічних, енциклопедичних, словників-розмовників, а також словників змішаного типу, наприклад: "Новий словник української мови" (В. Яременко, О. Сліпушко, 3 т.; Київ, 2008), "Велика чи мала літера? Словник-довідник" (В. Жайворонок; Київ, 2004), "Словник синонімів української мови" (Л. Полюга; Київ, 2007), "Словник українських синонімів і антонімів" (Л. Полюга; Київ, 2007), "Повний словник антонімів української мови. Словник фразеологічних антонімів української мови" (Л. Полюга; Київ, 2008), "Новий словник іншомовних слів" (О. Сліпушко; Київ, 2007), "Сучасний словник-мінімум іншомовних слів" (О. Скопненко, Т. Цимбалюк; Київ, 2008), "Дзвона чи дзвону? Або -а (-я) чи -у (-ю) в родовому відмінку. Словник-довідник" (Н. Лозова, В. Фридрак; Київ, 2007), "Нові слова та значення: словник" (Л. Туровська, Л. Василькова; Київ, 2009), "Сучасний орфографічний словник української мови. Написання складних слів" (І. Данилюк; Донецьк, 2010) та ін.

Розвивається також і навчальна лексикографія, передовсім, у Києві, Харкові, Львові, Тернополі та ін. Наприклад, "Орфографічний словник учня" (А. Бурячок; Тернопіль: Навчальна книга - Богдан, 2005) подає близько 22 тисяч слів, що можуть становити труднощі у написанні. До реєстру введені насамперед слова, які є базою для утворення інших слів, ширше вживані похідні слова, а також чимало слів, які ввійшли в обіг останнім часом і стали літературною нормою. На допомогу вчителю початкових класів опубліковано невеличкий "Словник учня початкових класів. Синоніми. Антоніми. Морфеми" (Т. Бабовал, Н. Будна, З. Бровко; Тернопіль, 2007).

Особливістю є те, що навчальні словники, надруковані у Харкові, мають комплексний характер. Наприклад, "Шкільний словник української мови: синоніми, антоніми, омоніми, пароніми, фразеологізми" (Т. Співак; Харків, 2008), "Великий шкільний словник" (Т. Співак; Харків, 2008), "Українська мова та література. Універсальний словник" (Харків, 2008), "Словник-довідник сучасної української мови: Разом. Окремо. Через дефіс" (Т. Співак, О. Якименко; Харків, 2009), "Початкова школа. Українська мова. Словник-довідник" (Т. Співак, О. Якименко; Харків, 2009) та ін. До одного словника залучають матеріали кількох різновидів словників. Це полегшує пошуки відповідних словників і для педагога, і для школяра. Завдяки таким лексикографічним працям можна розробляти серію вправ із одним опорним словом, розвиваючи лінгвістичну компетенцію в учнів загальноосвітньої школи. Різновиди словників, які призначені для потреб школи, повинні посісти належне місце серед посібників нової генерації й активно застосовуватися у педагогічній практиці.

Тема № 3 «-- попередня | наступна --» Структура епідеміології як науки про епідемічний процес.
загрузка...
© om.net.ua