загрузка...
загрузка...
На головну

Політичне становище Гетьманщини після смерті Б. Хмельницького

1. Політичне становище Гетьманщини після смерті Б. Хмельницького.
2. Політика Виговського.
3 .. Полтавська битва і її наслідки.

Син Б. Хмельницького Юрій, якому піднімалася важлива політична роль в утвердженні спадкового гетьманства на Україні не був настільки яскравою і сильною особистістю, як його батько. Після смерті Б. Хмельницького, який своїм авторитетом і фактично необмежену владу стримував різні складові нової правлячої верстви, і верхи тодішнього українського суспільства, і нижче його шари почали шукати перш царської протекції. В результаті влада гетьмана набувала половинчастого характеру і до певної міри зависала в повітрі. Російське самодержавство вміло використовувало відсутність консолідації, розпалювало ворожнечу між окремими верствами суспільства, послаблюючи тим самим знову українську державність, крок за кроком поглинаючи України, як незалежний політичний організм. У жовтні 1657 року на козацькій раді було прийнято передати гетьманську булаву І. Виговському, що означало зміцнення старшинсько-козацької і шляхетської олігархії в українській державі. Цим політичним силам протидіяла група козацької старшини на чолі з полтавським полковником Пушкарем, запорізьким кошовим Барабашем, які спиралися на незадоволені козацькі низи і бідні, або декласовані верстви тогочасного українського села (Дейнеки, або "люди ніякі").

Царський уряд прикидаючись арбітра між обома сторонами, фактично підтримав опозиційних рух проти Виговського, сподіваючись змусити його дати згоду на введення російських гарнізонів в Чернігів, Ніжин, Переяслав т. Д., Евакуацію козацьких частин з Південної Білорусії і припинення відносин зі Швецією. Ці обставини підштовхнули Виговського до рішучих дій. У травні 1658 року він розгромив війська Пушкаря і Барабаша під Полтавою. У цій битві загинуло 50 тис. Українців. Царські війська відступили за московський кордон. Розрив з Москвою ставав неминучим.

16 вересня 1658 в Гадячі був укладений договір України з Польщею і Литвою, яка отримала назву Гадяцького унії. Відповідно до неї Річ Посполита повинна була перетворитися на федерацію трьох незалежних республік, об'єднаних лише спільно обраним королем. Україна в межах Київського, Чернігівського і Брацлавського воєводств ставала самостійною державою під назвою Князівства Руського. Вища законодавча влада в ньому мала належати депутатам від усіх земель України. Виконавча влада зосереджувалася в руках виборного гетьмана, якого затверджував король. Велике князівство Руське отримувало свій судовий трибунал, свої фінанси, монету.

Кількість козацької армії повинна була скласти 30 тис., До неї долучалася 10 тис. Регулярного найманого війська. Повинна бути скасована унія у всіх 3-х державах, православна церква, зрівняна в правах з римо-католицькою, а в загальному сенаті діставали місця православні митрополит і єпископ. Одним з пунктів угоди було започаткування в Україні двох університетів, колегіумів, гімназій та інших шкіл. Було запроваджено свобода друку і слова навіть у справах релігійних.

Навесні 1659 100 тис. Російська армія рушила на Україну. Під Конотопом (29.06.1659) вона була повністю розгромлена українським військом.

Однак використовувати блискучий успіх Виговський не зміг. Проти нього утворилася сильна промосковська партія, яка домоглася його відсторонення від влади і проголошення гетьманом Юрія Хмельницького (1659-1663). Нав'язані йому силою нові «Переяславські Статті» істотно урізали автономію козацької держави.

У середовищі козацтва посилився розбрід, виникло ряд угрупувань з різними політичними орієнтаціями. У такій ситуації почалися військові дії між Польщею і Росією, що фактично стало боротьбою двох держав за утвердження свого панування на Україні.

Після запеклих боїв і нової поразки російських військ під Чудновом козацька Україна поділилася фактично на дві частини Правобережну і Лівобережну, кожна з яких мала свого власного гетьмана. Цей поділ був закріплений Андрусівським перемир'ям (1667р.) Між Польщею і Росією, яке викликало загальне обурення в Україні. Саме в цей час надзвичайно складний період української історії (період руїни) на арені суспільно-політичного життя з'являється постать правобережного гетьмана Петра Дорошенка (1665-1676) видатного державного діяча. Він ще раз спробував поєднати розірване тіло України в єдину державу. У своїх стосунках з царем Дорошенко висував пропозицію утвердження царського протекторату над всією Україною. Тим часом на Лівобережній Україні зростало невдоволення російським пануванням. Лівобережний гетьман Брюховецький, який ревно служив Москві, сподіваючись утримати свою владу, вирішив очолити антиросійський рух. Незабаром почалося повстання, яке супроводжувалося розгромом російських заставу на Лівобережжі. На початку літа тисяча шістсот шістьдесят вісім Дорошенко вирушив на Лівобережжя і через деякий час був проголошений гетьманом України по обидва боки Дніпра.

Знову Україна відновила свою цілісність і державність. Однак ненадовго ...

І Росія і Польща стурбовані зміцненням козацької державності, активно підтримували суперників Дорошенка. Це спонукало Дорошенка до більш тісних відносин з Туреччиною і сподівань з її допомогою відродити державну незалежність України.

Корсунська генеральна рада старшин (березень 1669) погоджується на офіційне прийняття турецького протекторату, хоча і відмовляється від принесення присяги турецькому султанові. На початку 70-х рр Дорошенко на боці Туреччини проводить військові дії з Польщею на території Поділля. Союз з турками не сприяв популярності гетьмана. У вересні 1676 р покинутий усіма своїми прихильниками, Дорошенко був змушений зректися влади на користь І. Самойловича, гетьмана Лівобережної України. Падіння гетьманства на Правобережжі стало завершальним актом Української національної революції.

Значення революції в історії України:

  1. привела до створення національної держави;
  2. формувала національно-державну ідею;
  3. була потужним імпульсом для розвитку національної свідомості;
  4. сформулювала нову політичну еліту, що захищала національні інтереси;
  5. зумовила закріплення за створеного державою назви «Україна», і почала перейменувати «Руський народ» на «Український народ»;
  6. істотно збагатила і зміцнила традиції боротьби як проти національно-релігійного, так і соціального гніту, пробудила волю народу до самоутвердження і самовираження у формі національної держави;
  7. Протягом тривалого часу після її завершення козаки, селяни і міщани продовжували користуватися плодами соціально-економічних завоювань в роки революції;
  8. сприяла розвитку усної народної творчості, історичної науки (літописи), художньої літератури та т. д ..

Виснажений тривалими і дуже жорстокими безперервними війнами народ був знесилений, як йому здавалося, в безперспективною боротьбі і будь-що хотів спокою. Як наслідок - Україна крок за кроком втрачала залишки своєї політичної автономії, народ переставав бути господарем на своїй землі. В результаті Бахчисарайського світу, світу Москви з Туреччиною (1681) і укладення "Трактату про вічний мир" між Росією і Польщею (одна тисяча шістсот вісімдесят шість) Україна виявилася розділеною між сусідами.

Кінець XVII - початок XVIII ст. характеризувався загостренням соціальних протиріч в Україні, подальшим наступом російського царизму на автономію козацької держави. Згідно Коломацькі статті (1687р.) Новому гетьману - І.Мазепі довелося погодитися на подальше звуження прерогатив своєї влади і політичних прав України. Було обмежено владу гетьмана в розпорядженні військовими землями, усуненні з посади генеральної старшини, обмежено право Війська Запорізького з виборів і повалення гетьмана, відхилений домагання надати гетьманській адміністрації права зносин з іноземними державами, фактично підтверджено обов'язок старшини доглядати за діяльністю гетьмана і доносити на нього.

Соціальна політика Мазепи свідчила про перемогу старшинської олігархії і здачу перед нею позицій гетьманської влади, яка у всьому солідаризувалася з новою українською аристократією. Під час свого перебування в Москві він зажадав від царя дозволу на здійснення перепису козаків з тим, щоб відокремити козацький стан від «простолюдинів» і не допускати переходу селян в козацтво. У 1701 р гетьманським універсалом офіційно було підтверджено панщинні обов'язки в два дні на тиждень. Однак ця регламентація не стала перешкодою подальшого зростання класових протиріч.

Уніфікація всіх частин імперії, якої прагнув російський царизм, не залишила в ній місця для автономії України з її традиціями козацького демократизму і прагнення до незалежності.

Ця тенденція посилилася з початком Північної війни, яку розпочала Росія в 1700 р прагнучи завоювати узбережжі Балтійського моря. Україна виявилася втягнутою у війну, яка була чужа її інтересам і завдавала значних матеріальних і людських втрат. Уніфікафійна політика російського царизму призвела усвідомлення Мазепою необхідності зміни свого ставлення до російського уряду і його політики щодо України. Гетьман був спікером перш устремлінь старшинських кіл, які рішуче вимагали захисту інтересів козацького стану, посягань з боку російського уряду на політичну автономію України. Керуючись цими загальними інтересами, Мазепа виступив на боці Карла XII.

24 жовтня 1708 козацькі полки гетьмана І. Мазепи з'єдналися з військами шведського короля Карла XII у міста Макошина на правому березі Десни. 2 листопада 1708 за наказом Петра I царськими військами були зруйновані резиденцію Мазепи - місто Батурин. 14 травня 1709 царські війська взяли штурмом і зруйнували Запорізьку Січ.

27 червня 1709 року відбулася Полтавська битва, яка завершилася поразкою шведів і козацьких полків. Перехід Мазепи і сторону шведів був використаний царизмом для повної ліквідації державності України.

Після укладення між Росією і Р. Посполитої «Вічного миру» центр політичного і культурного життя українських земель зосередився на Лівобережжі, яке українські називали Гетьманщиною, росіяни Малоросією. Довгий час тут зберігалися певні елементи державності, створені в ході Української національної революції 1648 - 1676 рр - виборність гетьмана та старшини, система місцевого управління, судочинство, козацьке військо тощо.

Читайте також:

Положень в Україні в післявоєнний період (1946-1953 рр)

Галицько Волинське князівство

національний рух

Розвиток України в умовах утвердження тоталітарного режиму

Скіфо-сарматська доба

Повернутися в зміст: Історія України

Всі підручники

© om.net.ua