загрузка...
загрузка...
На головну

Галицько Волинське князівство

Історія Галицько-Волинського князівства- Складова частина історії Русі періоду феодальної роздробленості, яка була закономірним етапом розвитку країни.

Феодальний спосіб виробництва при натуральному господарстві, слабкості економічних зв'язків призвів до розпаду території Русі на окремі землі і князівства. Серед них були Галицьке і Волинське, які в кінці XII ст. об'єдналися в складі Галицько-Волинського князівства. У південно-західній частині Русі Галицько-Волинське князівство було безпосереднім спадкоємцем Київської Русі, продовжувачем його традицій. Досліджуваний період характеризується рядом важливих соціально-економічних явищ. Це перш за все зростання феодальної власності за рахунок розвитку сільського господарства шляхом поневолення мас селянства. Спостерігається також процес відділення ремесла від землеробства, зростання міст як центрів ремісничого населення і торгового обміну, що охоплює широкі області. Загострюються соціальні відносини, розгортається боротьба пригноблених трудящих мас проти експлуататорів.

Характерною рисою цього періоду є боротьба князів проти боярства за зміцнення монархічної влади і за стійке об'єднання галицько-волинських земель в одне князівство. Таке "об'єднання більш значних областей у феодальні королівства» не давало процесу роздроблення Русі і було, безсумнівно, прогресивним явищам. Велике значення мала також боротьба за єдність дій руських князівств, за їх об'єднання для відсічі агресії іноземних феодалів.

Територія як Волині, так і Галичини розподілялася на окремі землі, або князівства. Волинь до середини XII ст. утворювала одне Володимирське князівство. Пізніше, в результаті князівських міжусобиць і спадкових поділів володінь стали виникати дрібні волості, які згодом перетворилися в князівства.

Галицько-Волинське князівство виникло в результаті об'єднання Галицького князівства з Волинським, яке здійснив Роман Мстиславич 1199 р

 

Зародження і розвиток Галицько-Волинського князівства - спадкоємця Київської Русі

Об'єднання Волині і Галичини

Незважаючи на міжусобні війни між окремими князями, Волинська і Галицька земля здавна підтримували тісні економічні та культурні взаємини. Ці взаємини стали передумовою об'єднання Волині та Галичини в одному князівстві, яке в подальшому майже протягом 150 років грало надзвичайно важливу роль в житті східних слов'ян. Його подальшу історію слід розглядати в контексті формування трьох центрів консолідації, нових державних формувань, що спиралися на моноетнічних грунт - український на півдні, білоруський на північному заході і російський на північному сході.

Виникненню і піднесенню Галицько-Волинської держави сприяло:
1. Вдале географічне положення.
2. Необхідність боротьби (спільної) двох князівств проти агресії з боку Польщі, Угорщини, а згодом і монголо-татарського ярма.
3. Енергійно об'єдналася політика князів Романа (1199-1205) і Данила (1238-1264).
4. Існування на території князівства багатих родовищ солі, а це сприяло економічному зростанню та інтенсифікації торгівлі.

Державний розвиток Галицько-Волинського князівства відбувався в кілька етапів.

Незабаром після смерті Ярослава Осмомисла волинський князь Роман Мстиславич на запрошення галицьких бояр зайняв Галич, але не зміг там утвердитися. Лише в 1199 році після смерті Володимира Ярославовича, останнього представника династії Ростиславичів, Романові Мстиславичу вдалося домогтися поєднання під своєю владою Волині й Галичини в одне князівство.

Освіти об'єднаної Галицько-Волинської держави було подією великої історичної ваги. Недарма літописець назвав Романа великим князем, «царем на Русі», «самодержцем всея Русі». Оволодівши значною частиною Київської спадщини. Галицько-Волинське князівство на рубежі XII-XIII ст. за розмірами своїх володінь не поступалася Священної Римської імперії. Його зміцнення на тлі прогресуючого занепаду князівств Середнього Подніпров'я свідчило про те, що центр політичного та економічного життя поступово пересувається в західному напрямку.

Центром своєї держави Роман обрав не орієнтований на Візантію Київ, а близький до кордонів західних держав Галич.
Згодом Роман стає політичною фігурою на Європейській історичній сцені, про що свідчить пропозиція Папи Римського 1204 в обмін і прийняття князем католицизму коронувати його. Галицько-Волинське князівство втягується в запеклу боротьбу між Гогенштауфена і Вельфами, яка загострилася в тодішній католицькій Європі. Однак не тільки мечем здобув собі славу Роман. В останні роки життя він запропонував модель підтримки «доброго порядку» на Русі. Згідно з цим проектом планувалося припинення князівських міжусобиць, консолідація сил для відпору зовнішнім ворогом. Однак галицько-волинського князя не вдалося об'єднати Русь. У 1205 році він трагічно загинув поблизу містечка Завихостом під час сутички з вояками краківського князя Лешка Білого.

 

Тимчасовий розпад єдиної держави (1205-1238 рр)

Зі смертю Романа розпочинається майже 30-ти річний період боротьби за галицький стіл. Характерними рисами державного життя у цей час були:
- Прогресуюче свавілля бояр, які дійшли до безпрецедентного порушення норм феодального права - оголошення князем боярина Владислав Кормильчич (1213-1214 рр);
- Безперервні втручання у внутрішні справи західноєвропейських земель сусідніх держав - Угорщини та Польщі, наслідком та проявом якого було проголошення «королем Галичини» і Володимирії Колмана (Коломана), одруженого з дворічною польською княжною Саломея (розпочата після цього воєнна окупація тривала з 1214 до 1219 г .);
- Наростаюча монгольська загроза, що вперше заявила про себе 1223 р на березі річки Калки (галицькі та волинські формування входили до коаліції руських князів);
- Енергійна боротьба за відновлення державної єдності Данила Галицького, успішно закінчилася 1238 р

 

Галицько-Волинське князівство за правління Данила Галицького (1238 - 1264).

Відновивши єдність, Галицько-Волинське князівство набирає силу і відвойовує втрачені позиції. На весни 1238 Данило розгромив тевтонських рицарів Добжинський ордена під Дорогочином.

Незабаром він знову поширює свій вплив на Київ, у якому, залишає управляти свого воєводу Дмитра.

Відчувши реальність постійної загрози із Заходу і Сходу, зводить низку міст-замків (Данилів, Крем'янець, Угровеськ та ін.).
У період монгольського нашестя Данила Галицького не було в князівстві: він перебував в Угорщині та Польщі.

Коли полчища Батия рушили в Угорщину, Данило повернувся на рідні землі, де його чекали не тільки значні демографічні втрати, а й чергове зіткнення зі свавіллям галицьких бояр, які запросили на престол Чернігівського княжича Ростислава. Але в 1245 Данило здобув перемогу над військами Ростислава.

У тому ж 1245 князь змушений їхати до Золотої Орди, щоб отримати ярлик на управління землями. Формально визнавши залежність від хана, Данило намагався тим самим виграти час для збирання сил та підготовки вирішального удару.
Активно укріпляліся старі міста і зводилися фортеці нового типу, розташовані на пагорбах з кам'яними стінами і відбувалася реорганізація війська: було сформовано піхоту, переозброєна кінноту.

Данило Галицький не зміг реалізувати плани що до створення антиординської коаліції. Скориставшись скрутним становищем Данила, римський папа Інокентій IV пообіцяв галицько-волинського князя реальну допомогу в боротьбі з золотоординцями і королівську корону за умови укладення унії руської православної церкви з католицькою під покровительством Папи.

1253 року в місті Дорогочині відбувається коронація Данила.

Але не відчувши реальну допомогу з боку папської курії, Данило розриває угоду з Ватиканом і вступає у відкриту збройну боротьбу із Золотою Ордою. В кінці 1254 Данило Галицький перейшов у наступ проти військ Куремси, який намагався окупувати галицьке Пониззя. Внаслідок вдалих та рішучих дій князю вдалося відвоювати у кочівників землі вздовж Південного Бугу, Случі та Тетерева.

У 1258 р Орда розпочинає новий масовий наступ на чолі з Бурундаєм. Не маючи сил для протидії, Данило Галицький був змушений віддати наказ про знищення укріплень Володимира, Луцька, Кременця, Данилова та ін .. міст. Збереглися лише оборонні споруди неприступного Пагорба, де і вмирає Данило у 1264 р, після серйозної хвороби.

 

Стабільність і підйом (1264 - 1323 рр)

Після смерті Данила Галицького князівство знову втрачає свою єдність: його землі були розділені між трьома нащадками князя - Левом, Мстиславом і Шварно.

Найбільш послідовно продовжував державну політику свого батька Лев Данилович (1264 - 1301 рр) Хоча він і був змушений визнати свою залежність від Ногая, все ж саме цей князь приєднав до своїх володінь Закарпаття та Люблінську землю. Завдяки йому територія Галицько-Волинської держави стала найбільшою за всю свою історію.

На рубежі XIII - XIV ст. відновилася єдність Галицько-Волинської держави під владою наступника Лева - князя Юрія I (1301 - 1315 рр.) Це був період, коли Золота Орда, яка роздирається внутрішніми міжусобицями та чварами, поступово втрачала владу над підкореними територіями.
Юрій, як і Данило, прийняв королівський титул. За період його правління стабілізувався суспільний розвиток, розквітли міста, піднеслася торгівля, зріс економічне.

Наступниками Юрія I стали його сини - Андрій та Лев II (1315 - 1323 рр.) Вони поділили територію князівства на сфери впливу, але правили спільно, дуумвірат, і тому розпаду єдиної держави не відбулося. Трагічно для них закінчилася боротьба з Ордою: 1323 року в битві з військами хана Узбека молоді князі загинули.

 

Значення Галицько-Волинської держави для українського народу.

Фактично Галицько-Волинська держава на українській землі, побудована українськими руками, яка зуміла об'єднати навколо себе велику частину української етнографічної теорії свого часу, фактично в половині XIV в. перестала існувати. Але півтора століття її існування не пройшли безслідно для подальшої долі українського народу.

У культурі Галицько-Волинського доби ще виразніше, ніж раніше, спостерігається оригінальне поєднання слов'янської спадщини і нових рис, зумовлених зв'язками з Візантією, Західною і Центральною Європою, країнами Сходу. Князівства належить почесне місце в формуванні української культури, в зміцненні її зв'язків з культурами інших народів. Протягом століть у важкі часи панування іноземних держав українські діячі літератури, мистецтва, освіти зверталися до спадщини минулих епох, в тому числі і до часів Галицько-Волинського князівства. Спогад про його колишню велич підтримував дух визвольної боротьби українського.

Державні традиції доби Київської Русі та Галицько-Волинського князівства мали велике значення для збереження і зміцнення історичної самосвідомості українського народу.

Отже, розвиток культури в Галицько-Волинському князівстві сприяло закріпленню історичних традицій Київської Русі. Протягом багатьох століть ці традиції збереглися в архітектурі, образотворчому мистецтві, літературі, літописах та історичних творах. Спадщина Київської Русі була одним з істотних чинників єднання культур східноєвропейських народів.

Читайте також:

Соціально-економічний розвиток України в умовах «відлиги» і в період загострення кризи радянської системи (1954-1985 рр)

Українські землі у другій третині XV-першої половини XVI століття

Скіфо-сарматська доба

Суспільно-політичний розвиток України в умовах незалежності

Виникнення українського козацтва

Повернутися в зміст: Історія України

Всі підручники

© om.net.ua