загрузка...
загрузка...
На головну

Суспільно-політичний розвиток України в умовах незалежності

Зміст частина 1

1. Україна в період перебудови (1985 - 1991).
2. Проведення економічних реформ і реформа політичної системи.
3. Відродження національно-визвольних процесів.
4. Проголошення державного суверенітету і створення незалежної української держави.

Зміст частина 2

1. Розпад СРСР і утворення Союзу Незалежних Держав (СНД).
2. Політичний розвиток України. Основні державно події.
3. Внутрішньополітична ситуація. На шляху до економічної незалежності. Положення в соціальній сфері.
4. Етапи соціально-економічних перетворень (2002-2004 рр, 2005 - 2011 рр.)

 

З початку 1980-х рр криза в СРСР охопила всі сфери життя. Засмучене економіка хронічно не забезпечувала потреб країни .. Короткочасний ріст промислового виробництва в 50-х - початку 60-х рр змінилося нестримним падінням його темпів. На Україні вони були ще більшими, ніж по союзу в цілому. Засмучене економіка приводила до падіння життєвого рівня населення. Спроби підйому сільськогосподарського виробництва, зростання капіталовкладень у виробництво техніки, добрив не давали належної віддачі з огляду на принципово слабку ефективність радгоспно-колгоспної системи взагалі. СРСР виявився врешті-решт нездатним забезпечити населення продовольством і щорічно ввозив з-за кордону мільйона тонн зерна за рахунок продажу нафти, газу та інших природних ресурсів, які нещадно експлуатувалися радянською економікою і вели до екологічної кризи. У цих умовах Україна вкладала набагато більше, ніж отримувала із загальносоюзного бюджету.

У цих умовах партійне керівництво на чолі з М. Горбачовим наважилося на певну перебудову радянської системи.На квітневому (1985 р) пленумі ЦК КПРС було проголошено про зміну економічної, соціальної і зовнішньої політики і взято курс на "перебудову", "демократизацію" і "гласність".

26 квітня 1986 стався вибух на Чорнобильській АЕС, що стало катастрофою глобального масштабу. Мільйони людей були піддані згубному впливу радіації. Трагедія Чорнобиля ще раз показала злочинне нехтування режимом долею мільйонів людей, їхнім здоров'ям і добробутом, показала абсолютну безправність України перед центром. Разом з тим Чорнобильські події не могли не сприяти пробудженню до активних форм протесту широких верств громадськості України.

Критичний політичне і економічне становище і щедрі обіцянки і широка реклама нового курсу, зроблені на заході, не давали режиму можливості вдатися до рішучого придушення опозиції.Чисельність незалежних груп зростає, їх осередки виникають в різних регіонах України.З'являються організації з різними політичними концепціями, програмами культурного відродження, об'єднані критичним ставленням до існуючого режиму:антисталінське товариство "Меморіал", Союз Незалежної Української Молоді (очолена Д. Корчинським), Християнський Демократичний Фронт, товариство "Спадщина", екологічна організація "Зелений світ" (на чолі з Ю. Щербаком).У лютому 1989 року в Києві відбулася установча конференція Товариства української мови ім. Т. Шевченка (голова Д. Павличко). Рух об'єднував не лише українські, а й представників інших національностей, став фактично організацією всіх демократичних сил на Україні.

16 липня 1990 ВР була прийнята Декларація про державний суверенітет України, що стало основою для створення незалежної української держави. Цьому сприяли прийняттю Декларації про державний суверенітет Росії (червень 1990 г.), розгубленість депутатів комуністів за відставку Івашка, постійні багатотисячні мітинги, що супроводжували роботу ВР, і шахтарський страйк.

Декларація складалася з десяти розділів, в ній були закріплені всі три види суверенітету - державний, народний і національний.
УРСР відповідно до Декларації, не стала незалежною державою. Всі її положення скоріше стосувалися майбутнього держави Україна, проте Декларація стала юридичною основою для подальшого просування по шляху незалежності. Новим політичним фактором суверенізації України стали робочий (страйк шахтарів) і студентський (голодовка і демонстрація) молоді руху.

Однак КПРС і надалі продовжувала контролювати всі важелі влади в суспільстві. Фактично якихось суттєвих структурних змін режиму не відбулося. Поглиблення економічного хаосу який посилювався протидією партійної номенклатури економічних реформ, призвела до критичного стану все суспільне життя. Так, в серпні 1990 р ВР України прийняла закон про економічну самостійність республіки, в червні 1991 р вона вирішила встановити свою юрисдикцію над усіма підприємствами України. Однак економіка республіки, як і СРСР в цілому, залишилася не реформованою: субсидії нерентабельним підприємствам становили до 45% державних витрат. Адміністративний метод, старі зв'язки вже не діяли, а до створення нових було далеко. Почався спад виробництва в 1990р. національний дохід скоротився на 4%, а в 1991р .- ще на 13%. Підвищення роздрібних цін 2 квітня 1991р. вдвічі (у січні 1992р. вони вже перевищували рівень грудня 1990р. в 8 разів, їх зростання як мінімум в 1,5 рази перевищував зростання доходів), привело до різкого погіршення життєвого рівня населення. Стимулу ж для розвитку економіки "лібералізація" цін не дала, оскільки проводилася в умовах збереження монополізму на ринку. Консервативні бюрократичні кола фактично наполягали на поверненні до старого курсу. 19 серпня 1991 р. була зроблена спроба державного перевороту. Була створена т. Н. Державний комітет надзвичайного стану (ГКЧП), який повинен був взяти під контроль все життя в країні і зберегти колишній порядок. Завдяки рішучим діям демократичних сил Росії під керівництвом президента Б. Єльцина путч закінчився провалом. Настав крах централистских структур, інспірували заколот, - була заборонена КПРС, розвивався центральний уряд, поставлено питання про ліквідацію жахливого інструменту репресій - КДБ. Демократична революція в Росії підготувала ґрунт для подальшої реалізації права на самовизначення в окремих республіках, ряд з них проголошує незалежність. В таких умовах зникла сама рація існування Союзу. 24 серпня 1991 р. депутати українського республіканського парламенту майже одночасно прийняли Акт проголошення незалежності України, ( "за" - 346, "проти" - 1), а також проголосували за демократизацію армії, правоохоронних органів. В Україні заборонялася діяльність КПУ.

Так в своєму розвитку процес горбачовської перебудови пройшов кілька етапів:

1-й етап (квітень 1985 - січень 1987рр.) - Визрівання політичного курсу перебудови ..
2-й етап (січень 1987 - літо 1988рр.) - Усвідомлення основних завдань перебудови, формування і розширення її соціальної бази. На цьому етапі перебудови була сформульована, узгоджена, а згодом і обнародуванастратегічна тріада перебудови: нове політичне мислення, радикальна економічна реформа(Червневий (1987 р.) Пленум ЦК КПРС),демократизація всієї політичної структури.Йде активне формування соціальної бази перебудови.
3-й етап (літо 1988 - травень 1989рр.) - Зміщення рушійних сил перебудови зверху вниз.
4-й етап (травень 1989 - лютий 1990рр.) - Розмежування і консолідація полярних політичних сил у суспільстві, їх відкрите протистояння.
Лютневий (1990 р) Пленум ЦК КПРС голосує за скасування 6-ї статті) Конституції СРСР, яка проголошувала КПРС ядром політичної системи, керівною і спрямовуючою силою. Відкривається новий етап перебудови.
5-й етап (лютий - грудень 1990р.) - Поступовий перехід політичного керівництва СРСР вправо і радикалізація народних мас. В кінці 1990-го року політична палітра нових партій України була хоч і дуже строкатою, але чітко визначеною:на правому фланзі- Українська християнсько-демократична партія (УХДП), Українська народно-демократична партія (УНДП), Українська Республіканська партія (УРП),в центрі -Українська селянсько-демократична партія (УСДП), Партія зелених України (ПЗУ), Партія демократичного відродження України (ПДВУ),на лівому фланзі- Союз трудящих України за соціалістичну перебудову (СТУ) та ін ..
6-й етап (грудень 1990 - Серпень 1991рр.) - Кінець перебудови.
Принципові орієнтири перебудови "плюралізм", "демократія", "гласність" спочатку витісняються а потім змінюються в офіційній політиці на "дисципліну", "порядок" і "стабільність".

Спостерігається чітко виражене прагнення "архітектора перебудови" втриматися в рамках "історичного вибору" і ін ..
Стан економіки: 1991р. ВСП був на 11,3% менше ніж у 1990р. ; Вироблений НД відповідно зменшився на 11,2%. Падіння розвитку промисловості республіки становило 4,8%, а с / г - 13,2%. Грошові доходи зросли на 87,1% в порівнянні з1990г. В1991г. промисловість СРСР була відкинута за обсягом виробництва до рівня 1986 р. , А ВНП відповідав рівню 1985р.

Перебудовні процеси в Українізбігаючись до загальносоюзних тенденцій суспільних перетворень все жмали і свої особливості:

- Уповільнений темп політичних процесів;
- Низький рівень активності населення;
- Відсутність відкритого насильства як засобу вирішення внутрішніх проблем;
- Перетворення Чорнобильської трагедії з екологічного фактору суспільного життя на потужний політичний.
Ці особливості обумовлені структурою економіки республіки; стабільністю українського товарного ринку; порівняно меншою люмпенізацією населення; певним консерватизмом; замедленностью, виваженістю, властиві ментальності українські подібне.

Відразу потому, після 24 серпня 1991р. почалася підготовка до референдуму 1 грудня, що мав підтвердити передбачуваний Акт. У референдумі взяли участь 84,18% громадян України, з них 90,32% підтвердили Акт про незалежність. Ця безпрецедентна в новій українській історії подія засвідчила, що на Україні завершилося формування свідомого своїх політичних, господарських, і культурних інтересів національної спільноти.
Президентом України був обраний Леонід Кравчук (61,6% голосів).

Усвідомлюючи відповідальність за наслідки референдуму, президент і ВР взяли курс на розвиток української державності. На зустрічі 7 - 8 грудня 1991 р. глав держав України, Білорусії і Росії в Біловезькій пущі було заявлено про те, що СРСР припиняє своє існування і про створення "Співдружності незалежних держав", 21 грудня в Алма-Аті про приєднання до СНД заявили інші республіки колишнього СРСР (за винятком країн Балтії та Грузії). М. Горбачов змушений був подати у відставку.

Реакція світового співтовариства на результати референдуму була несподівано дружньою: за грудень 1991р. незалежність України визнали 68 держав.

Протягом 1992р. Україну визнали ще 64 держави. Міністерство закордонних справ, долаючи різноманітні ускладнення, початок розгортати мережу своїх посольств.

Створення СНД розглядалося Росією як зародок державного утворення, яке повинно було зберегти і по можливості розвинути успадковані від Радянського Союзу зв'язки між колишніми союзними республіками. На противагу цьому Україна вважала СНД міжнародним механізмом, який доповнював і координував процес формування якісно нових двосторонніх відносин з незалежними державами.

Формування багатопартійності.

Одним з головних елементів демократичної політичної системи є багатопартійність, адже саме політичні партії є сполучною ланкою між урядом і народом. Новітня історія багатопартійності в Україні пройшла в своєму розвитку кілька етапів:

I етап "зародження багатопартійності" (середини 1988 - березень 1990р.).
II етап «Вихід багатопартійності на державний рівень" (травень 1990 - серпень 1991 р.).
III етап "Становлення багатопартійності" (з серпня 1991 р.).

Всі партії мають досить різнобарвний політичний спектр, але всі вони належать до трьох класичних політичних напрямів - лівого, правого та центристського. Ліве крило утворюють 7 політичних партій, наймогутніші серед них є КПУ, СПУ і селянська партія України. Праве крило формують 13 партій національного та націоналістичного спрямування, найпомітніші серед них: Народний Рух, УРП, Конгрес українських націоналістів, ХДПУ, УНА, ДПУ. Названі партії лівого та правого крила є найбільш організаційні та ідейно - політично сформовані. Центристами вважають себе 30 партій України, які базують свою діяльність на ідеях соціал-демократії або ж на лібералізму. Центристські сили на сьогодні є ще слабкими. Так, в 1998 р., В ВР потрапили лише 4 центристські партії (Партія зелених України, НДП, Громада, СДПУ (о)).

Характерними особливостями розвитку багатопартійності на сучасному етапі є:
1. Мультіпартійність (значна кількість, в 1998 р. В Україні налічувалося 52 партії).
2. Нечисленність партійних рядів.
3. Невизначеність соціальної бази.
4. Значна частина партій створювалася не на основі консолідації навколо ідеї.
5. Локальність партійного впливу.
6. Порівняно чітка географічна орієнтація партій.
7. Поява на політичній арені незареєстрованої "партії влади".

Отже, Процес формування багатопартійної системи в Україні триває, активізується пошук партіями свого політичного обличчя та визначення місця в суспільстві.

У жовтні 1993р. ВР прийняла «Воєнну доктрину України», в якій проголошувалося, що Україна не бачить в сусідніх країнах супротивників, а її Збройні сили призначені виключно для забезпечення національної безпеки.

В цілому процес розвитку української армії мав керований і поступальний характер, але в його розгортанні виявилось багато проблем. Це проблеми Чорноморського флоту, конверсії, кадрів, соціального захисту військовослужбовців, раціональної організації військової освіти тощо.
2. Економічний стан держави. На шляху створення національної економіки (1991 - 1 пол. 1994 р.).

Першочерговим завданням створення вітчизняної економіки було визначено перехід від командної до ринкової економіки.

Навесні 1992 р. в Україні вже були всі ознаки глибокої економічної депресії. Підтвердженням цього є такі факти: в квітні 1992р. обсяг продукції промисловості скоротився на 14,1%, в тому числі виробництво товарів народного споживання впало на 20%, а продовольчих товарів - на 32%.

Нерішучість дій уряду (насамперед з розгортанням процесів приватизації та демонополізації), а також нездатність його внести корективи в хід реформ призвели до масового невдоволення народу і відставки кабінету В. Фокіна восени 1992р.

Новим прем'єр-міністрів 13 жовтня 1992р. ВР затвердила Л. Кучму. Уряд Кучми спробував стабілізувати економічне становище посиленням адміністративних методів управління, спираючись на державний сектор, в якому була зосереджена основна частина виробничого потенціалу України. Відбувалася перебудова ринкової інфраструктури, динамічними стають процеси роздержавлення.

З жовтня 1992 р. почався прискорений процес лібералізації економіки, на середину 1993 р. індекс адміністративного регулювання впав з 80% до 35%. Інфляційний потенціал, який був накопичений в попередній період став настільки сильним, що уряду довелося на початку 1993р. підняти в 1,8 рази фіксовані ціни. Шляхом адміністративних заходів було досягнуто певне відновлення керованості економікою, що сприяло скороченню спаду виробництва, падіння ВНП в 1 кварталі 1993р.

У вересні 1993р. Л. Кучма пішов у відставку. З цього моменту, за рішенням ВР, вся повнота влади зосереджена в руках президента України Л. Кравчука. Виконуючим обов'язки прем'єр-міністра став голова Донецької міської ради Ю. Звягільський. У жовтні 1993р. після кількох розглядів на засіданнях Кабміну була схвалена «Концепція плану економічного і соціального розвитку та державного бюджету України на 1994 р.", яка формально проголошувала курс на послідовне просування до ринку, визначала пріоритети розвитку економіки і засоби їх досягнення, економічні, правові та адміністративні регулятори економічних процесів.

У грудні 1993р. в схвалених ВР головних напрямках діяльності уряду висувалася ідея поступовості реформ. Почалося згортання засобів економічної лібералізації та відновлення адміністративних методів управління.

До 80% зріс рівень прямого і непрямого регулювання цін. Влітку 1994р. індекс адміністративного регулювання економіки в 2,5 рази перевищив відповідний показник середини 1993р.

Динаміка інфляції в липні 1994р. була найнижчою (2,1%) за 3 попередні роки.
Уповільнені темпи зростання цін на споживчі товари і послуги.Реалізація нового соціально-економічного реформаційного курсу та його наслідки, друга половина 1994 - 1998 ррЕкономічна криза на початку 90-х років негативно вплинув на рівень життя і на соціальну структуру суспільства. Після лібералізації цін 1992р. основна маса населення опинилася за межею бідності.

Форсоване розшарування суспільства призвело до соціальної поляризації: бідні - 64%, багаті - 10%.

У соціально-економічній політиці було визначено такі основні напрямки та пріоритетні завдання.
1. Фінансова стабілізація - послаблення податкового преса, подолання платіжної кризи, поглиблення банківської реформи.
2. Регульована та контрольована державою лібералізація цін.
3. Корінна структурна перебудова виробництва з метою створення ринкової економіки на основі розширення приватного сектора.
4. Децентралізація управління економікою
5. Лібералізація зовнішньоекономічних зв'язків, чітке визначення пріоритетів у регіональному напрямку зовнішньоекономічної політики.
6. Соціальний захист, який передбачав докорінні реформи заробітної плати, соціальної допомоги та соціального страхування, передача через акції у приватне користування населення державного майна.

За чотири роки після проголошення нового реформаційного курсу в економічній сфері відбулися певні зрушення, зародилася ряд позитивних тенденцій і процесів:
1. Часткова фінансова і цінова стабілізація. У 1993р. інфляція в Україні склала понад 1000%, в 1994р. - 500%. У 1995р. інфляцію вдалося призупинити, в січні вона становила 21,2%, а вже в травні - 4,6%.
2. Певні структурні зрушення. У першій половині 1998 р. недержавний сектор справив 65,9% промислової продукції.
3. Почати процес повернення капіталу в Україну.
4. Інтенсифікація процесу приватизації (до 1995р. Було приватизовано 8 тис. Підприємств).
5. Роздержавлення землі і майна сільськогосподарських підприємств (4 млн. Громадян отримали земельні ділянки в приватну власність).
6. Перегляд податкової системи з метою зменшення податкового тиску на економічну діяльність і забезпечення рівності юридичних і фізичних осіб усіх форм власності. З 1995р. оподаткування доходів юридичних осіб здійснюється з 30% -ю ставкою. Ставка на ПДВ знизилася до 20%.

Ухвалення Конституції України завершило процес становлення політичної системи республіки як єдиного цілісного організму, з більш-менш чіткою визначеністю його структурних елементів, їх функціонального призначення. Конституція України - це документ на перспективу, з одного боку вона фіксує та регламентує те, що існує в реаліях (ст.4 стверджує, що в Україні існує єдине громадянство) з іншого-вона є своєрідною юридичною програмою нашої країни, яка визначає і затверджує основні принципи і цілі майбутнього розвитку державотворчого процесу (ст.1. Конституції України акцентує: «Україна є суверенна і незалежна, демократична, соціальна, правова держава»).

З прийняттям Конституції конституційний процес не закінчується. Так як необхідно провести роботу щодо тлумачення та конкретизації норм і принципів Конституції і зафіксувати їх в системі кодексів. Крім того, з розвитком держави і суспільства виникатиме нагальна потреба в змінах, доповненнях і додатках до існуючого Основного Закону держави. Сьогодні законодавча база України переживає період становлення. Упродовж 1990 - 1998рр. Прийнято в цілому більше 1200 законодавчих актів. Однак сформована законодавча база в Україні, ще не забезпечує повною мірою потреб держави і суспільства в правовому регулюванні суспільних відносин. За експертними оцінками, для повного правового регулювання процесів, що відбуваються в державі і суспільстві, необхідно прийняти ще майже 1,5 тисячі законів.

Отже, Суть конституційного процесу полягає в забезпеченні становлення і розвитку правової системи держави, затвердження законності і правопорядку в суспільстві, вихованні правової свідомості та формуванні політичної культури населення.

У Конституції 1996 р. знайшли закріплення принципові положення щодо захисту прав людини і громадянина, що містяться в основоположних міжнародних документах.

Конституція України закріплює широкий спектр прав і свобод людини і громадянина, що охоплює всі без винятку права і свободи, які прийнято вважати демократичною світовою громадськістю за відповідні гуманістичні стандарти в цій сфері суспільного і державного життя.
Інші основних положень Спільного принципів Конституції України належать перш все стосуються мовної політики. Вони визначають, що державною мовою в Україні є українська, всебічний розвиток і функціонування якої в усіх сферах суспільного життя на всій території України забезпечується державою. Поряд з цим гарантується вільний розвиток, використання і захист російської та інших мов національних меншин.

Основні напрямки зовнішньої політики України:
- Участь у загальноєвропейському процесі.
- Співпраця в рамках СНД.
- Співпраця з державами європейської співдружності та НАТО.
- Активна участь у діяльності ООН та інших міжнародних організацій.

Розглянемо перший напрямок зовнішньої політики України.
Участь у загальноєвропейському процесі. Головний його сенс - недопущення локальних воєн, подолання економічного занепаду в СНД, щоб уникнути політичної нестабільності, відмова від закликів переглянути кордони.
Головні документи, на яких він базується:
- Підсумковий документ Гельсінської наради 1975р .;
- Паризька хартія для нової Європи 1990 р .;
- Паризька декларація «Виклик часу змін» 1992р.

Історична для нашої держави подія сталося 9 листопада 1995р., Коли Комітет Міністрів Ради Європи юридично затвердив рішення Парламентської асамблеї Ради Європи про вступ України до цієї організації (Україна стала 37 членом РЄ, 38-м - Хорватія, 39-м - Росія і т. д.).

Для України вступ до Ради Європи означає:
- Визнання авторитету України.
- Право входження в усі європейські структури.
- Поглиблення демократичних перетворень (підйом на більш високий рівень питання дотримання прав людини, впровадження інституту спеціального уповноваженого з прав людини на місцях та ін.) ..
- Участь у виробленні спільної політики.

У 1996р. Україна стала також членом однієї з «молодих» європейських організації - Центральноєвропейської ініціативи, до якої входять 15 держав Центральної і Східної Європи. У травні 1999р. відбувся саміт глав держав цієї організації у Львові. Успіхом України на зовнішньополітичній арені можна вважати участь у роботі такої організації, як Чорноморське економічне співтовариство. У червні 1998р. ця організація отримала статус міжнародної економічної регіональної організації. Особливо слід відзначити співпрацю України з такою престижною міжнародною організацією, як Організація з безпеки і співробітництва в Європі. Делегація України брала участь в роботі 5 сесії парламентської асамблеї цієї організації, яка обговорювала модель загальноєвропейської безпеки на 21 століття. Україна виступила з ініціативою створення без'ядерної зони в Центральній і Східній Європі.

Широко розвивається співробітництво України та з членами СНД, як на державному, так і на недержавному рівні. Набувають популярності міжнародні спільні підприємства (СП), які вже зараз грають важливу роль в економіці держави.

У співпраці з НАТО Україна має вагомі досягнення. У липні 1997р. при Мадридського саміту країн-членів НАТО, на якому до складу цієї організації було прийнято Чехію, Польщу та Угорщину був підписаний спеціальну Хартію про особливе партнерство між НАТО і Україною. У 1998р. відкритий офіс військового представництва НАТО в Києві. Україна активно співпрацює з ООН, де виступає з закликами не допустити локальних і етнічних воєн; пропонує власні шляхи у врегулюванні міжнаціональних конфліктів, посилає свої миротворчі війська в "гарячі точки", наприклад в Косово. З 1.01.2000г. Україна стала непостійним членом Ради Безпеки ООН.

Співпраця України з іншими міжнародними організаціями, зокрема з Європейським Союзом, асоційованим членом якого наша держава прагне стати, складається не дуже успішно. У грудні 1999р. ЄС прийняв декларацію про майбутні відносини з Україною. Документ витриманий в доброзичливому тоні, але про прийняття України до цієї організації не йдеться через вкрай повільне проведення Україною економічних реформ. Особливо перспективними для України є зв'язки з країнами Азії та Африки, куди Україна має можливість поставляти високотехнологічну продукцію, зброю.

Читайте також:

Українська Національно-демократична революція 1917-1920

Скіфо-сарматська доба

Від Литовсько-Руської до Польсько-Литовської держави

Античні міста Північного Причорномор'я

Україна в роки першої світової війни. (1914-1918)

Повернутися в зміст: Історія України

Всі підручники

© om.net.ua