загрузка...
загрузка...
На головну

Економічно менш розвинуті країни ЄС

До найменш розвиненим країнам ЄС прийнято відносити три країни Південної Європи: Іспанію, Португалію і Грецію. Відставання Греції, Іспанії та Португалії від високого соціально-економічного рівня інших країн-членів ЄС багато в чому визначається особливостями їх історичного розвитку. Всі три країни пережили свій розквіт досить давно, були великими морськими державами і мали численні колонії. Тому вони досить довго не приймали капіталізм, розвиваючись екстенсивно і воліючи грабувати свої колонії, а не розвивати конкурентоспроможне товарне виробництво.

 Головною опорою суспільства тут служили церква, армія і держава. Релігія привела до розвитку почуття рівності у місцевого населення і відсутності у більшості громадян підприємницьких здібностей. І це надає кілька негативний вплив на прогресивний економічний розвиток.

 Країни Південної Європи в силу своїх соціально-релігійних особливостей були особливо сприятливими для появи тут диктаторів (фашистський режим Франко в Іспанії, диктатура "чорних полковників" у Греції). Але зворотний перехід від диктатури до демократії не супроводжувався кровопролиттям, і вони практично безболісно і швидко перейшли до буржуазної демократії європейського зразка.

 Через убозтва корисних копалин і сприятливих кліматичних умов країни Південної Європи здавна спеціалізуються на сільськогосподарському виробництві, а промисловий розвиток регіону досить сильно поступається іншим державам Західної Європи. З корисних копалин тут є запаси вугілля і нафти (Греція), урану і залізних руд (Іспанія і Португалія), свинцю, міді та цинку (Іспанія), які, однак, невеликі за своїми розмірами. Розвитку первинних галузей (сільське господарство, лісова і рибна промисловість) сприяють значні сільськогосподарські угіддя (приблизно третина всіх земель), а також морські та лісові багатства. Сприятливий клімат і численне культурну спадщину привертає в регіон туристів.

 Після Другої світової війни Греція, Іспанія і Португалія усвідомили свою економічну віддаленість від провідних світових держав і стали активно брати участь в європейській економічній інтеграції, вступивши в ЄЕС. Тому сучасний економічний підйом в регіоні багато в чому пов'язаний позитивними наслідками членства в ЄС і з фінансовою допомогою, одержуваної від інших європейських країн.

 Найбільш потужною за економічним потенціалом країною Південної Європи є Іспанія, в економіці якої відбуваються такі структурні зміни:

  •  пріоритетними стали галузі машинобудування, наукомістке і високотехнологічне виробництво;
  •  для модернізації промисловості був збільшений імпорт інвестиційних товарів (машин та устаткування);
  •  пріоритетом для капіталовкладень стало наукомістке виробництво в прогресивних секторах економіки;
  •  швидкими темпами розвиваються центри галузей високих технологій з передовою науково-технічною базою і високим рівнем доходів місцевого населення;
  •  поступово скорочуються неконкурентоспроможні галузі традиційних секторів економіки (зокрема виробництво сталі рядових марок і суднобудування);
  •  активно залучається іноземний капітал, на частку якого припадає близько 5% ВВП;
  •  запозичуються передові зарубіжні технології, використовується досвід створення технопарків в США та Японії (національний центр мікроелектроніки і нових матеріалів Астурія в Каталонії).

 Незважаючи на успіхи структурної перебудови економіки та активізації науково-технічного розвитку країни у Іспанії залишаються і численні невирішені проблеми, до числа яких відносяться:

  •  неконкурентоспроможність товарів національних виробників у порівнянні з провідними європейськими виробниками;
  •  значна (майже 20% працездатного населення) безробіття, яка є наслідком негнучкості ринку праці Іспанії (низька мобільність трудових ресурсів), а також відсутністю загальнонаціональної системи перепідготовки кадрів;
  •  невисоку (за європейськими мірками) кваліфікацію робочої сили, значний розрив між системою професійної підготовки кадрів і реальними вимогами бізнесу;
  •  слабкість фінансової системи, брак власного капіталу для фінансування повномасштабних інвестиційних проектів;
  •  тіньову економіку, приховування доходів від оподаткування через слабку системи фінансового обліку платників податків і високого рівня оподаткування бізнесу;
  •  недостатній рівень фінансування НДДКР (менше 2% ВВП), брак вчених і дослідників світової значимості;
  •  аграрні проблеми, що виникли в результаті приєднання країни до ЄС.

 Таким чином, процес інтеграції іспанської економіки в загальноєвропейську досить неоднозначний. З аналогічними проблемами стикаються у своєму розвитку і Греція, і Португалія.

 Особливістю структури економіки країн Південної Європи є те, що якщо Іспанія і Португалія в повній мірі є постіндустріальному державами, то економіка Греції має в даній групі яскраво виражений аграрно-індустріальний характер (див. Табл. 10).
У сільському господарстві основними культурами крім середземноморських є зерно, картоплю. Велике значення має також рибальство. З галузей промисловості розвиток отримали:

  •  текстильна;
  •  харчова;
  •  взуттєва (Іспанія, Португалія);
  •  металургія (Греція, Іспанія);
  •  целюлозно-паперова (Португалія);
  •  машинобудування і металообробка, включаючи транспортне машинобудування та автомобілебудування (Іспанія);
  •  хімічна.

 У сфері послуг принципову важливість має туризм, значення якого особливо велике для Іспанії.
Таблиця 10

Структура економіки країн Південної Європи


сектор
економіки

Частка даного сектора економіки в загальному обсязі ВВП країни,%

Греція

Іспанія

Португалія

Сільське господарство

13,7

3,7

6,0

промисловість

35

32,9

35,8

послуги

51,3

63,4

58,2

Слід зазначити також і той факт, що основним фактором подальшого розвитку країн Південної Європи буде не їхня внутрішній потенціал, а продовження європейської інтеграції. Однак якщо Іспанія і Португалія за своїми макроекономічними показниками виявилися готові до введення євро в групі країн-первістків, то Греції через невідповідність її показників критеріям валютної конвергенції з введенням євро доведеться почекати. Для більш відсталою в даній групі економіки Греції, зокрема, характерний рівень інфляції близько 5% в рік, низька підприємницька активність населення і суттєва роль держави, дефіцит бюджету близько 4% ВВП, слабкість національної валюти - драхми. Значного удару по фондовому ринку Греції завдав і валютно-фінансова криза кінця 1990-х рр., Який вплинув на відтік іноземних капіталів з грецького фінансового ринку.

Читайте також:

Торговельні відносини ЄС з іншими країнами

Регіональний фактор у політиці ЄС

Хронологія розширення Співтовариства

ЄС і глобалізація. Глобальна тріада

Від торгівлі до зовнішньої політики. Політика допомоги ЄС. Зовнішня політика ЄС. Безпекова політика ЄС

Повернутися в зміст: Розвиток економіки ЄС

Всі підручники

© om.net.ua