загрузка...
загрузка...
На головну

Гармонізація соціальних умов в рамках Римського Договору

Основи соціального регулювання в рамках Спільного ринку були закладені Римським Договором про створення Європейського економічного співтовариства (1957 р). У документі, зокрема, зазначалося, що «держави-члени домовилися про необхідність покращувати умови життя і праці трудящих, щоб зробити можливим їх вирівнювання в дусі прогресу».

 У Договорі були передбачені обов'язкові і рекомендаційні положення. Так, директивно вводилися:

  • свобода пересування працівників (ст.48-49);
  • свобода підприємництва (ст.52-58);
  • рівна оплата праці чоловіків і жінок (ст.119);
  • права на соціальне забезпечення робітників-мігрантів (ст.51).

Необов'язкові до виконання положення включали:

  • надання оплачених відпусток (ст.120);
  • поліпшення умов життя і праці робітників (ст.117,118);
  • загальні принципи проведення єдиної політики професійного навчання (ст.128).

З вище перерахованого видно, що соціальна самореалізація тісно пов'язується договором з економічними правами і свободами громадян.
Для реалізації соціальної політики Договором був заснований Європейський Соціальний фонд (ст.123-128) - ЄСФ. Спочатку компетенція ЄСФ поширювалася лише на окремі випадки переселення і перенавчання в рамках окремих районів Співтовариства, надання фінансової підтримки безробітним, врегулювання проблем робітників-мігрантів.

 У 1971 р роль і форма діяльності ЄСФ були переглянуті. Фінансування ЄСФ стало здійснюватися не за рахунок внесків країн-членів, як раніше, а з власних ресурсів Співтовариства. Цільова спрямованість ЄСФ була визначена як вирішення соціальних проблем, що виникають внаслідок політики ЄЕС, зокрема, питань зайнятості, міграції, молоді, жінок і т. Д. Основний шлях вирішення цих проблем бачився в організації професійного навчання і перепідготовки, на що і прямувало понад 90 % всього бюджету ЄСФ.

 Крім ЄСФ, питаннями соціальної політики покликані були займатися Комісія ЄЕС (КЕС), в якій Виступати також профспілки, і Економічний і соціальний комітет (ЕСК), сформований на паритетних засадах.
Власне Римський Договір не дуже детально розписує питання соціального розвитку і регулювання. Соціальні питання вважалися другорядними порівняно з проблемами економічної інтеграції. Соціальна координація проходила непросто. Особливо складно вирішувалися питання розмежування національних і наднаціональних повноважень. Так, в квітні 1964 року Рада міністрів ЄЕС прийняв спеціальне рішення про те, що соціальна політика і соціальне законодавство залишаються цілком у веденні національних урядів.

 До початку 1970-х рр. стало ясно, що економічний механізм Спільного ринку не веде автоматично до соціального прогресу і повної зайнятості. Більш того, економічні механізми пробуксовують без опори на єдиний соціальний простір. В силу цього на початку 1970-х років почався якісно новий етап соціальної політики Співтовариства, а Римський Договір надалі неодноразово доповнювався різними наднаціональними директивами, постановами нарад глав урядів та іншими документами.

 У 1972 року глави держав та урядів на нараді в Парижі заявили, що енергійні дії в соціальній політиці так само важливі, як створення економічного і валютного союзу. Було визнано за доцільне підтримувати необхідні контакти з організаціями роботодавців і працівників. У січні 1974 р Рада міністрів Співтовариства прийняла нову програму соціальних дій. У середині 1970-х рр. основна увага була приділена питанням зайнятості, особливо серед молоді. З цією метою бюджет ЄСФ був збільшений в 4 рази, а основна частина коштів спрямовувалася на виробниче навчання та працевлаштування молоді. Також ЄСФ робив спроби координувати національні політики зайнятості, організовувати обмін інформацією.

 У 1970-ті рр. продовжувала розвиватися система наднаціональних органів для проведення соціальної політики. У 1974 р був заснований Консультативний комітет з гігієни, безпеки праці та охорони здоров'я. У 1975 р був заснований Європейський Центр розвитку виробничого навчання та Європейський фонд поліпшення умов життя і праці. Ці організації формувалися на паритетних засадах і включали представників КЕС, роботодавців, працівників і урядів країн-членів. Їх завдання зводилися до вироблення пропозицій для КЕС, експертну грошову оцінку проектів документів, підготовлених КЕС для Ради міністрів Співтовариства.

 Основними результатами діяльності КЕС, ЄСФ і взаємодіючих з ними комітетів в 1970-і рр. стали директиви, що регулюють:

  • колективні (масові) скорочення штатів (1975р.);
  • права працівників в разі поглинання фірми (1977) або її неспроможності (1980);
  • рівну оплату праці (1975);
  • рівні можливості працевлаштування, професійного навчання (1976) і соціального забезпечення (1986).

У 1975 р КЕС схвалила програму з безпеки праці та охорони здоров'я на робочих місцях, а в 1978 р Рада міністрів праці та соціальних справ Товариства прийняв директиву про захист працівників від впливу хімічних, фізичних і біологічних речовин.

 Урядам країн-членів було також рекомендовано до 1978 р в законодавчому порядку обмежити до 40 годин робочий тиждень для зайнятих повний робочий час і ввести чотиритижневі оплачувані відпустки. Це було зроблено в усіх країнах ЄЕС. У 1983 році у Франції, Люксембурзі і Данії оплачувані відпустки були продовжені до 5 тижнів. Урядам було також рекомендовано вивчити можливості реорганізації робочого часу за допомогою скорочення понаднормової роботи і заохочення раннього виходу на пенсію.

 Велика робота була пророблена КЕС з вивчення соціальних наслідків НТП. На початку 1980-х рр. соціальна політика Співтовариства розвивалася слабо і неефективно. Причиною цьому послужили загальне погіршення економічної ситуації, збільшення міждержавних відмінностей внаслідок другого розширення Співтовариства, зміни в урядах низки країн (особливо в Сполученому Королівстві). Одночасно спостерігалася організаційна консолідація західноєвропейських профспілок і їх прагнення активізувати діалог Європейської конфедерації профспілок (ЄКП) з Об'єднанням підприємців ЄС (ОПЕС). У 1985 р ЄКП звернула увагу Товариства, що в опублікованій КЕС «Білій книзі» не було соціального розділу, і закликала до вживання заходів по забезпеченню соціально обґрунтованого розвитку єдиного ринку і запобігання росту соціального демпінгу.

 Принципово новий етап у розвитку соціальної інтеграції настав з прийняттям в 1987 р Єдиного Європейського Акта (ЕЕА), що поставив перед країнами-членами завдання переходу до єдиного ринку.

Читайте також:

Економіка Італії

Основні умови і передумови ефективної МЕІ в умовах глобалізації світової економіки

інститути ЄС

Європейська інтеграція

Європейське співтовариство в умовах глобалізації

Повернутися в зміст: Розвиток економіки ЄС

Всі підручники

© om.net.ua